Вівця наймита
Жив-був колись батрак. Багато років служив він у пана і за свою працю отримав нагороду — такого жалюгідного та нещасного ягнятка, що й дивитися на нього було важко. Взяв батрак ягня і пішов у світ, шукаючи роботи, а ягня пас біля доріг, у рідколіссі, на берегах річок. Ягня росло, дужчало і стало круглим, як огірочок. З кожним днем його кучері ставали все завитішими та золотистішими. Тепер батрак від усього серця годував і доглядав ягня, не спускаючи з нього очей — адже це було єдине його втішення.Одного разу, пасучи ягня біля дороги, він побачив царських глашатаїв, які оголошували, що у царя є дочка, яка з молодих літ перебуває у великій печалі. Ще не знайшлося такого чоловіка, який би зміг викликати навіть слабку тінь усмішки на її обличчі. Цар, мовляв, дуже засмучений цим нещастям і страждає вдень і вночі. Він оголошує, що той, хто розвеселить його дочку, одружиться з нею і отримає половину царства в придачу. Як почув батрак про таке, подумав: «Піду я до царського палацу, спробую щастя. А якщо осоромлюся, то, певно, буду не один». І з цією думкою вирушив у дорогу до царських хоромів. Ішов з ранку до вечора, а коли смеркло, дійшов до якогось села і постукав у ворота, щоб його пустили переночувати. Коли ворота відчинилися — о боже! — побачив, що потрапив до самого попа, а тому, що робити, довелося вдавати, що він благочестивий і приймає його на нічліг з відкритою душею. І повів батрака до однієї з кімнат. Попадя та три його дочки, як побачили ягня, так їхні завиті кучері стали їм поперек горла. А як інакше, якщо ягня, куди проходило, залишало за собою золотий слід? Пізньою нічю попівни надумали: якщо вкрасти ягня вони не можуть, то хоча б вирвуть у бідолахи кілька золотих завитків. Тихенько, навшпиньках, підкралася старша дочка попа до ягняти, дернула якнайбільше завитків, а вони не вириваються. Тоді вона вирішила взяти менше і хотіла опустити руку, але рука не опускалася, ніби приросла до ягняти. Дівчина приклала й іншу руку, але та, лише торкнувшись золотих шерстинок, закам’яніла. Жах, страх і тремтіння охопили бідолашну. Вона намагається вирватися, відтягнути руку — нічого не виходить! Рука наче приросла до шерсті ягняти. Незабаром не витримала і середня попівна — підкралася до дверей, щоб теж вкрасти кілька кучерів. Як побачила, що сестра вже тягне ягня, кинулася до неї, але не тут-то було! — її руки миттєво прилипли до завитків ягняти і, хоч трісни, не відриваються. Через деякий час не втрималася і молодша — і потрапила, як інші.
Поп із попадєю почали хвилюватися:
— Чому це наші дочки так затримуються? Що могло з ними статися?
Попадя набралася сміливості і пішла подивитися, що відбувається в сусідній кімнаті. Відчинивши двері, вона подумала, що дочки не можуть відірвати шерсть, і вчепилася сама в ягня обома руками. І так само закам’яніла. У тривозі та неспокої за дочок пішов і поп з’ясувати, що сталося. Відчинив двері кімнати і, думаючи допомогти, схопився за плечі попаді, щоб потягнути назад, але — раз! — приклеївся сам разом із попадєю та дочками.
До самого ранку вони мучилися, як не мучилися навіть птахи в клітках. Наступного дня зранку батрак піднявся зі сходом сонця і вирушив у дорогу, як і планував раніше. Ягня теж піднялося, пішло слідом і потягнуло за собою все попівське родинство. Вони пленталися, спотикаючись і падаючи, то на четвереньках, то повзком, а батрак, бачачи все це, крокуючи попереду, не звертав на них уваги і лише посміхався в вуси. Біля околиці села один чоловік, що віяв зерно, побачивши попа з родиною, сказав своєму помічникові: «Подивись на попа — проковтни його пустеля, такий жадібний, що й це ягня хоче забрати», — і, розмахнувшись, вдарив попа лопатою по спині так, що аж кістки захрустіли. Тепер і цей чоловік плентався за ними.
А ягня, переслідуючи травку, бігло то біля дороги, то через кущі, і всі, що прилипли до нього, корчилися від мук і втоми. Так вони дійшли до царського палацу. Батрак постукав у царські ворота і закричав що є сили:
— Відчиняйте ворота, веду з собою попа!
Сторожі відчинили ворота, і цар вийшов йому назустріч. А як побачив його, схопився за боки і почав реготати, аж затремтів на місці. Це вже була не жарт, а випадок. Такого ні з ким не траплялося ні до того, ні після.
А коли батрак підійшов ближче до палацу, він побачив у вікні нагорі похмуру царську дочку, яка ніколи в житті не сміялася. Поглянувши на переляканого і розгубленого попа, на всіх інших, що трималися один за одного, і на ягня, яке, з кожним кроком, валило їх усіх на землю, вона не втрималася і так розсміялася, що не могла зупинитися. Так весело сміялася царська дочка.
Ніби сонце опустилося на землю, і все багатство світу зібралося біля царського палацу — така радість охопила людей, а найбільше — самого царя. Наказав він скликати найкращих музикантів, а батрака одягнув у золотисті шати, обручив його зі своєю дочкою, і влаштували вони весілля, якого ще не було на світі. Був і я на тому бенкеті, гуляв багато тижнів і місяців. Від великої радості гості почали стріляти з гармати, але через неуважність зарядили в неї мене замість ядра. Як вистрілили — я летів, летів і ось потрапив сюди, щоб розповісти вам цю казку про батрака та його ягня.
Інші казки
