Скарб
У деякому царстві жив-був старик із старухою в великій бідності.Ні багато, ні мало минуло часу — померла старуха. На дворі зима стояла люта, морозна.
Пішов старик по сусідах та по знайомих просити, щоб допомогли йому викопати для старухи могилу. Тільки й сусіди, і знайомі, знаючи його велику бідність, всі начисто відмовили.
Пішов старик до попа. А у них на селі був піп дуже жадібний, несовісний.
— Постарайся, — каже, — батюшка, старуху поховати.
— А чи є в тебе гроші, щоб за похорон заплатити? Давай, світе, наперед...
— Перед тобою нічого гріха таїти: немає в мене в хаті жодної копійки. Зачекай трохи, заробив — з лихвою заплачу. Слово честі, заплачу.
Піп не захотів і слів старикових слухати:
— Якщо немає грошей, не смій і ходити сюди!
"Що робити? — думає старик. — Піду на кладовище, викопаю якось могилу і сам поховаю старуху".
Ось він узяв сокиру та лопату і пішов на кладовище. Прийшов і почав могилу готувати: зрубав зверху мерзлу землю сокирою, а там і за лопату взявся. Копав-копав і викопав казанок. Глянув — а він повний червінцями насипаний, як жар блищать!
Міцно старик зрадів:
— Слава тобі, Господи! Буде на що і поховати, і пом’янути старуху!
Не став більше могилу копати, узяв казанок із золотом і поніс додому.
Ну, з грішми, знаємо діло, все пішло як по маслу! Того ж дня знайшлися добрі люди: і могилу викопали, і труну змайстрували. Старик послав невістку купити вина та їжі різної — всього, як належить на поминках. А сам узяв червінець у руку і поплентався знову до попа.
Тільки в двері, а піп на нього:
— Сказано тобі ясно, старий чорте, щоб без грошей не приходив, а ти знову лізеш!
— Не сердься, батюшка, — просить старик, — ось тобі золотий — поховай мою старуху. Вік не забуду твоєї ласки.
Піп узяв гроші і не знає, як старика прийняти, де посадити, якими словами втішити:
— Ну, старичку, будь спокійний, все буде зроблено.
Старик уклонився і пішов додому, а піп із попадею стали про нього розмовляти:
— Бач, старий чорте! — кажуть. — Бідний, бідний, а золотий віддав. Багато на своєму віку поховав я знатних покійників, а стільки ні від кого не отримував.
Зібрався піп з усім причтом і поховав старуху як слід.
Після похорону просить його старик до себе пом’янути покійницю.
Ось прийшли в хату, сіли за стіл, і звідки що взялося! — і вино, і їжа, закуски різні, всього вдосталь.
Гості сидять, за трьох об’їдаються, на чуже добро зазираються.
Пообідали гості і стали розходитися по своїх домівках. Ось і піп піднявся. Пішов старик його проводжати, і тільки вийшли на двір — піп бачить, що з боку нікого більше немає, і почав старика допитувати:
— Послухай, світе, покайся мені, не залишай на душі жодного гріха — все одно, як перед Богом, так і переді мною: чому так швидко ти зумів поправитися? Був ти мужик убогий, а тепер дивись — звідки що взялося! Покайся ж, світе, чию загубив ти душу, кого обікрав?
— Що ти, батюшка! Істинною правдою зізнаюся тобі: я не крав, не грабував, нікого не вбивав. Скарб сам у руки дістався.
І розповів, як усе діло було.
Як почув ці слова піп, аж затремтів від жадібності. Повернувся додому, нічого не робить — день і ніч думає:
"Такий нікчемний мужичисько і отримав таку силу грошей! Як би тепер спромогтися та відібрати в нього казанок із золотом?"
Розповів про це попадеї. Стали удвох радитися. І порадили:
— Слухай, матушка, адже у нас козел є?
— Є.
— Ну, добре! Зачекаємо ночі — зробимо все як треба.
Ввечері пізно приніс піп у хату козла, зарізав і здер з нього шкуру цілком: з рогами і з бородою. Того ж часу натягнув на себе козячу шкуру і каже попадеї:
— Бери, матушка, голку з ниткою, закріпи кругом шкуру, щоб не звалилася.
Попадья взяла товсту голку та грубу нитку і обшила його козячою шкурою.
Ось у саму глуху північ пішов піп прямо до старикової хати. Підійшов під вікно і ну стукати та дряпатися.
Старик почув шум, схопився і питає:
— Хто там?
— Чорт.
— Наше місце святе! — закричав мужик і почав хрест творити та молитви читати.
— Слухай, старий, — каже піп, — від мене, хоч молись, хоч хрестись, — не врятуєшся. Віддай-но краще мій казанок із грішми, а то я з тобою розправлюся. Бач, я над твоїм горем змилувався, скарб тобі показав, — думав — трохи візьмеш на похорони, а ти все цілком і забрав.
Глянув старик у вікно — стирчать козячі роги з бородою; прямо як нечистий.
"Ну його зовсім і з грішми, — думає старик. — Раніше без грошей жив і потім без них проживу!"
Дістав казанок із золотом, виніс на вулицю, кинув на землю, а сам у хату швидше.
Піп підхопив казанок і помчав додому.
Повернувся.
— Ну, — каже, — гроші в наших руках. На, матушка, сховай подалі, та візьми гострого ножа, ріж нитки та знімай з мене козячу шкуру, поки ніхто не побачив.
Попадья взяла ножа, стала було по шву нитки різати — як потече кров, як заверещить піп:
— Матусю, болить, не ріж! Матусю, болить, не ріж!..
Почне вона різати в іншому місці — те саме. Кругом до тіла приросла козяча шкура.
Вже що вони не робили, що не пробували, і гроші старику назад віднесли — ні, нічого не допомогло. Так і залишилася на попі козяча шкура.
Інші казки
