Злосчастні купці
Летючій Миші з Чайкою раптомЗбрело купцями стати сам-друг.
Ведуть летуньї розмову
І укладають договір.
Але ось біда: нема ні гроша, —
Адже це ганьба для торговця, —
Біжать до Шипа вони, поспішаючи.
І, давши вексель,
І підрахувавши
Відсотки з суми, що він дав,
Беруть чималий капітал.
Миша дім, як сторож, стерегла,
А Чайка гроші забрала,
Сівши на корабель, серед моря
Пливе до Мсира, до Чинмачина,
І до Фарсистану,
І до Індостану.
Там, навантаживши судно добром,
Знову пливе морським шляхом,
Спішить весело до дому!
Ось дорогі шалі тут,
Ось перли, рубіни й смарагди,
Фісташки, фініки, мигдаль, —
Усього не перелічити мені, на жаль...
Усе, усе, що сподобалося їй
З прикрас і солодощів.
Але страшний шторм
На морі піднявся.
Товари буря забрала,
І Чайка ледве врятувала життя,
Збережена своєю долею.
Але як повернутися їй додому?
Що сказати кредитору?
Як постати перед другом?
Там біля порога Миша сидить,
Там на дорогу Миша дивиться,
Рахує дні: коли ж, коли ж
Повернеться додому наш торговець?
Їй довго чекати
І сумувати,
І бачити сни, боячись, тремтячи,
Що близький час платежу...
І ось на даху Шип стоїть,
І, з векселем у руках, кричить:
«Гей, чим ви зайняті, друзі?
Забули, як я вам допоміг?
Ділки за здорово живеш,
Пора зробити платіж!
Якщо вексель дали — знайте термін,
Безсоромність, — це ж не порок!
Адже тут грабіж серед білого дня,
Адже це загибель для мене!
Своє ж золото віддати
І не зуміти назад забрати?!
Ось і спробуй тут допомогти,
Прохача не прогнати геть!»
Так Шип кричав на весь квартал,
Сердито боржників лаяв.
А хто чув,
Той повторював:
«Ой, Миша! Ой, Чайка! Ой-ой-ой!
Не соромно вам чути? Ой-ой!..
Купці зовсім недавно,
І раптом — у справах такий сором!
Миша з Чайкою, ой, —
Ой-ой, ой-ой!»
А Миша летюча — слухай!
Куди їй піти
Від сорому?
Плювала, плакала, кляла:
«Ах, Чайко, щоб ти здохла!
Щоб ти згнила під землею!
Ну, що ти зробила зі мною?
Адже ти мене, ох, як соромиш!..»
І знову, і знову просила Миша:
Шипе, не сердься,
Не поспішай.
Ти довго чекав. Почекай трохи.
Вчора прийшов лист, що в путь
Пустилася Чайка. Ну, ось-ось
З тобою зробимо розрахунок,
Щось додамо зверху...»
«Ну, ні, не треба нічого,
Візьму лише те, що я вам дав,
Я й відсотки підрахував.
Ви самі призначили термін, —
Прошу платити, якщо він минув,
А зайве мені не потрібно...»
«Ні, пане,
Розрахунок один:
Сповна все виплатимо тобі.
Відсотки самі по собі —
І подяка буде також,
Повір... Адже ми люди... Не брехня...
Адже треба Бога забути,
Щоб так нечесно вчинити».
Бідолашка — так, бідолашка — сяк...
Не виправдатися їй ніяк!
І кредитору набрехала,
Подругу все чекала.
Зрадливої Чайки нема як нема.
«Що за лихо! Не милий мені світ!
Адже ось нещастя, ось біда,
Я осоромилася назавжди:
Не вибратися мені, як з вогню,
З боргу. Хто врятує мене?
Що мені сказати?
Чого мені чекати?»
Довелося по домі все зібрати
І все до ниточки віддати.
А який сенс? —
Залишився борг.
Ну, тут уже стало їй невмочь,
На крилах відлетіла геть,
Зникла, пропала, щоб їй —
Банкруту, що стала всіх біднішою, —
Вже не з'являтися на сором
Перед грозний погляд кредитора.
З тих пір, гнана соромом,
Вона вже не літає вдень.
Коли нічна ляже тиша,
Тоді літає наша Миша, —
У темряві сховатися легше їй
Від кредитора і друзів.
А Чайка... ах,
Кричить у хвилях,
То раптом пірне,
То знову спливе,
Вся тремтячи
І все шукаючи:
Раптом у глибині вод
Товар знайде!
А Шип з образи й туги
Все точить злісно пазурі,
І якщо хтось повз йде —
Його за полу він бере,
Кричачи: «Гей, ти не бачив, чуєш,
Безсоромниць — Чайку чи Мишу?»
...Ті дні минули. Минають дні.
А все не зустрілися вони.
Інші казки
