Білий олень

Жили-були колись король і королева. Було у них прекрасне королівство, і вони щасливо ним правили. Лише одне засмучувало їх – у них не було дітей.

Одного разу, гуляючи лісом, королева присіла відпочити на березі озера. Раптом їй стало так нестерпно сумно й самотньо, що вона голосно закричала:

– О, Боже, як я хочу мати дитину!

Раптом вода в озері закипіла, і з його глибин випливла величезна креветка.

Вона сказала людським голосом:

– Королево, твоє бажання здійсниться. Але дозволь мені, нікчемній креветці, супроводжувати тебе до чарівного палацу, який не може побачити жоден смертний?

– Із задоволенням! – відповіла королева. – Але я не вмію плавати під водою, як ти.

Креветка засміялася і перетворилася на милу стару пані. Коли вона вийшла з води, її одяг був сухим. На ній була біла сукня з малиновими смужками, а в її сиві волосся були вплетені зелені стрічки.

Королева пішла за нею в густий дикий ліс. Чарівна стежка, якою вони йшли, світилася у них під ногами, а апельсинові дерева сплітали дах над головою. Навкруги розносився божественний запах квітучих фіалок.

Через деякий час вони дійшли до замку, зробленого з чистих діамантів. Двері замку відчинилися, і шість красунь фей вийшли назустріч королеві з букетом квітів, зроблених із дорогоцінних каменів.

– Ваша Високість, – сказали феї, – лише деякі смертні можуть відвідати цей палац. Ваші благання про дитину вразили наші серця. У вас народиться дитина на ім’я Фейф. Коли вона народиться, візьміть букет квітів, який ми подарували вам, і голосно вимовте назву кожної квітки. Ми тут же з’явимося і наділимо вашу дитину найкращими дарами.

Королева була в захваті від радості. Вона безліч разів подякувала феям за їхню доброту. Потім, щаслива, вона вирушила додому.

Через деякий час у неї народилася донька, яку вона назвала Фейф. Вона відразу ж дістала букет і голосно вимовила назву кожної квітки.

І одразу ж вся кімната наповнилася феями. Їх супроводжували маленькі пажі, які несли скриньки з подарунками.

Тут були розпашонки і пінетки, чепчики і дзвіночки. Все було вишито золотом і прикрашено дорогоцінними каменями.

Феї трохи погралися з дитиною, а потім взялися за роботу. По черзі вони наділили її добротою, розумом, винятковою красою, удачею і відмінним здоров’ям.

Не встигла королева подякувати феям, як двері розчинилися, і в кімнату вбігла величезна креветка, злорадно кричачи:

– А про мене ти забула! Адже цим щастям ти зобов’язана мені.

Королева перелякалася.

– О, пробач мені, будь ласка, – благала вона. – Я допустила жахливу помилку!

Феї приєдналися до неї:

– Пробач її, будь ласка. Вона зробила це ненавмисно.

– Ну, добре, – сказала фея-креветка. – Я дарую дитині життя. Але я попереджаю, що до п’ятнадцяти років вона не повинна бачити денного світла, інакше станеться щось жахливе. Якщо ви дозволите їй побачити сонце раніше п’ятнадцяти років, бережіться!

У королівському палаці були забиті всі вікна і двері. Ніде не пробивався навіть промінь світла, лише свічки освітлювали палацові кімнати.

Дівчинка росла дуже розумною і красивою. Феї часто навідувалися подивитися на неї і пограти з нею. Особливо її полюбила фея на ім’я Тюльпан.

Вона постійно нагадувала королеві:

– Пам’ятайте, що сказала фея-креветка. Бережіть свою доньку від денного світла.

Королева обіцяла бути обережною.

Коли Фейф виповнилося чотирнадцять років, королівський художник намалював її портрет, і кожен, хто його бачив, одразу ж закохувався в неї без пам’яті.

У цей час в іншому королівстві жив принц на ім’я Волак. Йому було всього 18 років, і, побачивши портрет принцеси Фейф, він збожеволів від пристрасті і кохання. Він вирушив до свого батька короля Сейджа і сказав:

– Батьку, мені потрібна ваша допомога. Ось портрет принцеси Фейф. Вона підкорила моє серце. Дайте своє благословення, я хочу одружитися з нею.

– Яка гарна дівчина, і, мабуть, дуже розумна і добра, – сказав король. – Я даю тобі моє батьківське благословення і пошлю лорда Кенвіса послом до її батька.

Молодий лорд Кенвіс був найближчим другом принца. Принц сказав йому:

– Якщо тобі дороге моє життя, зроби все, щоб завоювати серце принцеси. Я помру, якщо вона не стане моєю дружиною.

Він дав Кенвісу тисячу прекрасних подарунків для принцеси. Батьки Фейф були дуже вражені, коли дізналися, що за їхню доньку сватається принц Волак. Вони знали, що це найкращий, хоробрий, правдивий і гарний принц з усіх, що існують на світі.

Король і королева спочатку вирішили показати Фейф лорду Кенвісу, але фея Тюльпан попередила їх, що це небезпечно.

Коли лорд приїхав до палацу, то, на його великий подив, йому відмовили у зустрічі з принцесою. Король розповів йому всю історію з феями.
– Але, Ваша Високість, – запротестував Кенвіс, – принц Волак дуже сильно закоханий. Він не може ні їсти, ні пити, ні спати. Він дуже хворий. Дозвольте мені показати вам його портрет. Зрозумійте, якщо ви не покажете принцеві Фейф, він помре від туги.

– Бідний принц, – сказав король. – Він так шалено закоханий у мою доньку. Я теж був молодим і знаю, що таке кохання. Ми постараємося щось придумати.

Фейф показали портрет принца, і вона теж полюбила його з першого погляду.

Цю розмову почула леді Уїд, у якої було двоє дочок одного віку з Фейф. Одну звали Дейзі, і вона обожувала принцесу, а іншу звали Пріклі, і вона ненавиділа Фейф усім серцем. Вона теж бачила портрет принца і дала собі слово стати його дружиною.

А хрещеною матір’ю Пріклі була, на жаль, фея-креветка. Вночі Пріклі пішла до неї і сказала:

– Фейф виходить заміж за принца Волака. А я сама хочу стати його дружиною. Ти можеш мені допомогти в цьому?

– Звичайно! Для мене буде щастям зруйнувати її мрію, – сказала зла фея і щось нашіптала на вухо Пріклі.

У цей час Фейф мріяла про принца Волака. Нарешті вона придумала, як позбавити його від хвороби. Вона пішла до своєї матусі і сказала:

– Ми можемо обдурити злу фею. Пошли мене до принца в кареті без вікон із завішеною дверима. Я поїду до нього вночі.

Король і королева погодилися з таким планом. Вони повідомили Кенвісу про це, і він, щасливий, помчав додому, щоб повідомити принцю радісну новину. Король наказав зробити закриту карету. Всередині її оббили зеленим оксамитом і сріблом.

Ключі від карети вручили найстаршому лорду королівства і наказали замкнути у скриньку. Коли все було готово, Фейф разом із Пріклі, Дейзі та леді Уїд сіла в карету. Королева сказала леді Уїд:

– Я вручаю вам скарб усього свого життя. Бережіть її, пам’ятайте, що вона не повинна бачити денного світла. Принц уже забив вікна у своєму палаці і приготувався до зустрічі.

Уїд відповіла:

– Не хвилюйтеся і довіртеся мені.

І вони вирушили в дорогу. Через деякий час Пріклі прошепотіла матері:

– Мамо, треба терміново щось зробити. Якщо я не стану дружиною принца, я помру.

Леді Уїд дістала довгий ніж, який сховала під спідницями, і розрізала оббивку карети.

Хлинув денний світ. Фейф одразу ж перетворилася на білого оленя, який вистрибнув із карети і зник у лісі.

Слуги кинулися шукати білого оленя. Але зла фея наслала на них бурю і перенесла їх усіх далеко-далеко, на інший край світу.

Залишилися лише леді Уїд, Пріклі і Дейзі. Пріклі надягнула обручку Фейф і її корону. Незабаром вони побачили позолочену карету принца, який з нетерпінням чекав свою кохану наречену. Побачивши Пріклі, старий король скрикнув:

– Що це за жарти?

Леді Уїд відповіла з гідністю:

– Це принцеса Фейф, Ваша Високість. І це доводять листи її батька і матері, які я передаю вам.

Принц сказав:

– Батько, вони обдурили нас. Портрет не має нічого спільного з оригіналом. Я краще помру, аніж одружуся на цій потворі.

Король сказав:

– До з’ясування всіх обставин я заберу принцесу та її супутників у якості полонених і поселю їх у замку.

Принц же вирушив до свого заміського будинку в лісі, щоб походити на полювання і відволіктися від неприємних думок.

Гуляючи в лісі, він раптом відчув слабкість і ліг на землю. Якби він тільки знав, що недалеко від цього місця ходила його кохана принцеса, яка перетворилася на білого оленя, який більше за все на світі любив денне світло.

Фея Тюльпан знала, що сталося з Фейф. Вона послала Дейзі шукати свою кохану принцесу, і вони зустрілися, гірко заплакавши і обнявшись.

– Моя дорога принцесо, – сказала Дейзі. – Я залишуся з вами назавжди і буду служити вам вічно.

Вона відвела білого оленя до фруктового саду, щоб він поласував плодами з дерев, і запитала його, де ж вони будуть ночувати. Адже в лісі багато вовків, і дуже страшно.

– Чи не бачили ви в цьому лісі якогось будиночка? – запитала Дейзі оленя. Той лише похитав головою.

Раптом з’явилася фея Тюльпан, чиє серце зворушила дружба дівчини і оленя, і сказала:

– Кожної ночі, після заходу сонця, Фейф знову перетворюватиметься на дівчину. А тепер ідіть по цій стежці і будьте хоробрими та терплячими.

Дейзі і білий олень незабаром прийшли до хатини, на порозі якої сиділа літня жінка.
– Чи не знайдеться у вас кімнати для мене та мого оленя? – запитала Дейзі.

– Звичайно, панночко, – відповіла старенька. Вона провела їх у маленьку, але дуже чистеньку кімнатку, де стояли поруч два ліжка.

Коли сонце зайшло, білий олень перетворився на принцесу, яка, кинувшись на шию Дейзі, щиро подякувала їй за допомогу. Вони розмовляли всю ніч, а на ранок Фейф знову перетворилася на оленя і побігла в ліс, щоб пощипати трави.

У цей час принц і лорд Кенвіс натрапили на ту саму хатину в пошуках ночівлі. Посмішкувата старенька дала їм поїсти і виділила кімнату, якраз навпроти кімнати дівчат.

Виспавшись, молодий принц вирушив на полювання. Раптом він побачив білого оленя, який пасся неподалік. Прицілившись, він вистрілив у оленя, але той, ухилившись, зник у гущавині лісу.

Прийшовши ввечері додому, олень перетворився на принцесу, яка розповіла Дейзі, що з нею трапилося.

– Люба принцесо, – сказала Дейзі. – Залишайтеся тут, не ходіть у ліс, це небезпечно. Я буду читати вам книжки, і час минатиме швидко.

– Я б із задоволенням, – відповіла принцеса. – Але справа в тому, що коли я перетворююся на оленя, я і почуваюся як олень. Я маю бігати і їсти траву.

Стомлена, вона зараз же заснула. У цей час у іншій кімнаті принц розповідав про чудового оленя, якого бачив сьогодні вранці.

– Завтра я обов’язково пристрілю його, – сказав він.

Вранці він вирушив на пошуки оленя. Але Фейф була насторожі і не виходила з гущавини лісу. Принц ходив і ходив, поки не впав від втоми під яблунею і не заснув.

У цей час із гущавини вийшов білий олень і підійшов до принца.

– Він ще прекрасніший, ніж на портреті, – подумала Фейф і прилягла поруч.

Принц Волак прокинувся і застиг від подиву – поруч із ним лежав білий олень. Не встиг він схопити лук, як Фейф стрімголов зникла з виду. Принц кинувся за нею і вистрілив. Стріла влучила білому оленю в ногу, і він упав на землю.

Принц хотів уже його пристрілити, але, побачивши повні сліз і благання очі оленя, зжалів його і поніс у хатинку.

Вибігши назустріч Дейзі закричала йому:

– Це мій олень! Віддайте його мені!

– Ні, – відповів принц. – Я спіймав його в лісі. Він – мій!

– Я швидше втрачу своє життя, ніж свого оленя, – відповіла Дейзі. – Подивись, як він зараз впізнає мене.

Вона сказала:

– Білий оленю, будь ласка, дай мені ногу, – і олень простягнув поранену ногу.

Вона сказала:

– Білий оленю, чи любиш ти мене? – і олень згідливо кивнув головою. Принц був вражений.

– Я згоден, – сказав він. – Олень – ваш. Я шкодую, що підстрелив його.

Дейзі підхопила оленя і віднесла його до своєї кімнати. У цей час лорд Кенвіс сказав молодому принцу:

– Я впізнав цю дівчину, вона з супроводу принцеси Фейф, я бачив її в кареті принцеси. Тут щось не так!

Вони дізналися у стареньки, в якій із кімнат зупинилися дівчата, і пробили у стінці дірку. Заглянувши в неї, вони побачили принцесу Фейф, яка сиділа на ліжку, а біля неї Дейзі, яка бинтувала їй ногу.

Принц зараз же кинувся в кімнату дівчат і упав перед принцесою на коліна.

– Пробачте мені, – закричав він. – Я нічого не знав про оленя. Я швидше помер би, ніж завдав вам зла.

Фейф розповіла йому про свої нещастя. Вони розмовляли всю ніч, а на ранок, коли сонце зійшло, принцеса раптом виявила, що цього разу не перетворилася на оленя. Радість їх не знала меж.

– Ми повинні повідомити про це моєму батькові, – сказав принц. – Він збирається йти війною на ваше королівство, звинувачуючи твоїх батьків у обмані.

Раптом вони почули звуки рогів і побачили, що сам король їде до них, а в возі сидять Пріклі та її мати.

– Мій дорогий батьку! – кинувся до нього принц. – Ось моя кохана принцеса Фейф. Я знайшов її! – вигукнув він.

Король глянув на принцесу. Вона стояла у срібній сукні, вишитій свіжими пахучими трояндами, її голову вінчала діадема з діамантів. Такої краси він не бачив ніколи. Неподалік стояла фея Тюльпан, яка і була тією старенькою біля хатини.

Усі були щасливі. А лорд Кенвіс, зворушений відданістю і добрим серцем Дейзі, зробив їй пропозицію, і дві щасливі пари обвінчали в палацовій церкві.

Пріклі та її мати пробачили і відправили їх додому. А все королівство ще довго переказувало історію про чарівного білого оленя та його пригоди, які так щасливо завершилися.

↑ Догори

Білий олень

Інші казки