Принцеса Дангобер
Жив колись король, і звали його Дангобер. Була в нього золотоволоса дочка, така красуня, що з усіх країн приїжджали до неї свататися женихи. Але вона залишалася байдужою до їхніх залицянь, і багато з них, втративши надію їй сподобатися, позбавляли себе життя.Один із женихів виявився чарівником. Він перетворив принцесу на скорпіона і відніс у свій замок, який висів на золотих ланцюгах між небом і морем. Цей замок знаходився за сто миль від Північного полюса, його стіни були викладені срібними шестифранковиками, а кути оздоблені чистим золотом. Підступи до замку пильно охоронялися.
Король Дангобер, який ніжно любив свою доньку і дуже сумував після її зникнення, наказав усюди оголосити: той, хто зможе звільнити принцесу, отримає її за дружину і успадкує королівську корону.
За його наказом найвправніші теслі країни збудували корабель, щоб відвезти до зачарованого замку сміливців, які спробували б звільнити принцесу. З'явилося багато народу з різних місць і різного звання: моряки і хлібороби, принці, вуглярі, генерал і навіть один ганчірник.
У той момент, коли корабель знімався з якоря, король сказав тим, хто стояв на борту:
— У замку четверо дверей, і через всі четверо потрібно пройти, щоб побачити принцесу, перетворену на скорпіона. Перші двері — залізні, і їх охороняє крилатий змій, другі — рикучий лев, біля третіх дверей стоїть чудовисько із семи головами, а останні двері день і ніч стереже велетень. Ви бачите тепер самі, що взялися за важку справу, і якщо хочете успішно її завершити, не дійте навмання.
Корабель вирушив у море, забираючи з собою шукачів пригод. Вони були дуже веселі в дорозі, бо на судні всього було вдосталь, навіть три залізні човни з веслами з чистого срібла — у цих човнах мали причалити до замку ті, хто буде звільняти принцесу.
Погода стояла гарна, віяв попутний вітер. Мандрівники пливли і пливли, але ніде не бачили замку, що висів у повітрі. Діставшись нарешті до Північного полюса, капітан зійшов на берег і дізнався від місцевих жителів, що заїхав занадто далеко. Судно повернуло і вирушило на пошуки.
Минуло дня три, і вугляр, разом із іншими уважно дивлячись навколо, покликав капітана.
— Капітане, — сказав він, — я сам не знаю напевне, що там у далині так блищить, що очі болять дивитися? Як ви думаєте — це замок, який ми шукаємо, чи просто світяча хмара?
Матросі вилізли на реї, а капітан узяв підзорну трубу і побачив замок, що висів на золотих ланцюгах між небом і морем. Корабель попрямував до замку і через годину кинув якір на відстані гарматного пострілу від нього. Спустили один із залізних човнів із срібними веслами, кілька людей сіли в нього і пропливли під блискучим будинком, спочатку не помітивши жодних залізних дверей. Нарешті вугляр розгледів їх і першим виліз нагору, щоб спробувати щастя.
Він побачив крилатого змія, який, ніби швидка чайка, кружляв над замком. Шукачі пригод спробували кидати йому рибу та м'ясо, розраховуючи вбити його, коли він хапатиме їжу. Але змій навіть не доторкнувся до неї і невідступно охороняв двері.
Наступного дня поставили перед ним бочку горілки, в якій плавали шматки хліба, і він їх спробував. Наступного дня принесли другу бочку. Протягом двох днів крилатий змій пив до відвалу, але п'яний він став ще лютішим і, мабуть, з'їв би всіх моряків, якби вони для безпеки не прикрилися залізною решіткою. Нарешті змій заснув, і вугляр за допомогою двох моряків убив його списом.
Перші двері були вільні.
Другі двері стерег рикучий лев, з ніздрів якого виривалося полум'я. Йому почали кидати шматки м'яса, змочені вином, і він жадібно їх проковтнув. Але чим більше він їв, тим лютішим і страшнішим ставав, так що в перший день шукачі пригод даремно намагалися до нього підступитися. Наступного дня в човен сіли капітан, два матроси, принц і ганчірник. Вони притягли леву бика й барана, вимочених у наливці. Він проковтнув усе і нарешті заснув. Прикриваючись залізною решіткою, як щитом, сміливці важко поранили лева, але ніяк не могли його добити, і він, розлютившись ще більше і рикаючи від болю, протягом п'яти днів не відходив від дверей. Крізь його рик із замку долинуло спів сирени.
На п'ятий день капітану вдалося вбити його ударом списа.
Тоді вони підійшли до третіх дверей. Їх охороняло чудовисько із семи головами. Воно ховалося в глибині темної печери, але, коли виходило на світло, наганяло своїм страшним виглядом такий жах, що всі кидалися тікати.
Нарешті шукачі пригод зібралися з духом і, прикриваючись залізною решіткою, пробили двері. Чудовисько жахливо ричало, але один із моряків ударив його в груди, а вугляр сокирою відрубав йому голову.
У цей день чудовисько втратило три голови і забилося в глибину своєї печери. Оскільки хоробрі в темряві не могли його розгледіти, їм довелося повернутися на корабель.
Наступного дня вони знову підійшли до замку, і, як тільки звір показався, капітан відрубав одну за одною ще дві голови.
— Ну ось, — сказав вугляр, — тепер у нього залишилося всього дві голови! Їх відсічу я, бо я відрубав першу голову.
— Ні, — заперечив капітан, — добити його повинен я.
Він відрубав звірю ще одну голову і наказав своїм супутникам прибрати решітку і випустити на волю чудовисько, що залишилося з однією головою; він хотів убити його без сторонньої допомоги. Але коли капітан наблизився, чудовисько схопило його поперек тулуба і перегризло навпіл. Прикриваючись залізною решіткою, шукачі пригод знову накинулися на звіра, і нарешті впала його остання голова. Після цього вони повернулися на корабель, дуже засмучені загибеллю свого капітана.
Залишилося звільнити лише четверті двері, які охороняв велетень. Ганчірник сказав супутникам:
— Дійте за моїм наказом і не заважайте мені, я допоможу вам прикінчити велетня.
За порадою ганчірника супутники посадили його в мішок з ганчір'ям і кинули до ніг сторожа дверей. Велетень, думаючи, що в цьому мішку брудну білизну, не звернув на нього уваги і почав оборонятися від нападників. Їм довелося важко, бо лютий сторож розметав усіх. Але коли він намагався вирвати у нападників решітчасті двері, що служили їм щитом, ганчірник прорізав ножем дірку в мішку і пострілом з пістолета вбив велетня.
Потім ганчірник спритно вискочив із мішка, відчинив четверті двері і, пройшовши довгий ряд покоїв, увійшов у кімнату, де на столі лежав величезний скорпіон. Ледь ганчірник торкнувся його рукою, як скорпіон перетворився на прекрасну дівчину з золотистим волоссям до самих п'ят.
І сирена була тут же і співала таким приємним голосом, що всі з захопленням її слухали. Разом із нею принцеса сіла в човен до своїх визволителів і піднялася на борт корабля. Помічник капітана взяв на себе командування, а замок, що висів між небом і морем, прив'язали товстими канатами до корми, і корабель поплив до Північного полюса, де з нетерпінням чекав кінця небезпечного підприємства король Дангобер. Побачивши, що з доньки знято чари, він дуже зрадів, і коли йому розповіли, як усе відбулося, він сказав принцесі:
— Здобув твою руку ганчірник. Я, звичайно, віддав би перевагу мати зятем принца, але за справедливістю мушу дотримати свого слова.
Ганчірнику було приємно і почесно стати зятем короля, він сподобався і принцесі, яка тепер була нерозлучна з сиреною.
Співали пишне весілля, запросили на нього всіх селян і тих, хто здійснив подорож на кораблі.
Король передав ганчірнику свою корону і всі свої володіння. Однак у замку нового короля не було нічого кращого за сирену. Думаю, що вона живе і співає там і донині.
Інші казки
