Прекрасна Жанетон
Жив колись французький король із королевою, і був у них син, прекрасний, як сонце. Щоранку, ледве світало, юнак вирушав на полювання, а з ним сто псарів і сімсот собак. І завжди він повертався до заходу сонця.Але одного вечора кінь королівського сина повернувся сам: господар його відбився від своїх слуг і заблукав у лісі. Ніч була темна, вили вовки.
Син французького короля виліз на вершину величезного дуба і почав стежити за чотирма небесними вітрами. Ні зги не видно.
Тоді син французького короля зліз з вершини величезного дуба, ліг на землю і заснув із оголеним мечем у руці. Коли він прокинувся, сонце вже сходило, і співали пташки.
Цілий день син французького короля йшов, блукаючи лісовою гущавиною. Він пив із струмка, їв трави й дикі плоди. Потім настала темна ніч. Вили вовки.
Син французького короля знову виліз на вершину величезного дуба і почав стежити за чотирма небесними вітрами. Ні зги не видно.
Тоді син французького короля зліз з вершини величезного дуба, ліг на землю і заснув із оголеним мечем у руці. Коли він прокинувся, сонце вже сходило, і співали пташки.
Цілий день син французького короля блукав у лісовій гущавині. Він пив із струмка, їв трави й дикі плоди. Потім настала темна ніч. Вили вовки.
Син французького короля знову виліз на вершину величезного дуба і почав стежити за чотирма небесними вітрами. Нарешті з північного боку, далеко-далеко, він помітив маленький вогник.
Тоді син французького короля зліз з вершини величезного дуба і довго-довго йшов на північ. За годину до півночі він постукав у двері замку, загубленого в лісовій гущавині.
— Тук-тук!
Дівчина, прекрасна, як сонце, відчинила йому.
— Здравствуй, красуне! Я син французького короля. Ось уже три дні й три ночі я блукаю в лісі, помираючи з голоду й спраги. Ноги мої мене більше не носять. Дай мені поїсти, красуне, і притули до ранку.
— Син французького короля, заходь, їж швидше і тікай звідси. Це замок моїх батьків, замок Людожера й Людожерки. Обоє дуже люблять людське м'ясо. Вони зараз гуляють у лісі, але повернуться, як тільки почне бити північ. Я не хочу, щоб вони тебе з'їли живцем. Син французького короля, заходь, їж швидше і тікай звідси.
— Красуне, ноги мої мене більше не носять.
— Ну що ж, син французького короля, заходь, їж швидше і ховайся під діжку.
Сказано — зроблено. Людожер і Людожерка повернулися, як тільки почала бити північ. Це були велетні, високі, як вежі, і чорні, як сажа. Людожери й людожерки, адже нехрещені.
— У-гу-гу! Прекрасна Жанетон, тут пахне хрещеним м'ясом.
— Ні, батьку! Ні, матінко! Нема тут ніякого хрещеного м'яса. Пошукайте, і побачите, що я вас не обманюю.
Людожер і Людожерка стали всюди шукати і нічого не знайшли.
— У-гу-гу! Прекрасна Жанетон, тут пахне хрещеним м'ясом. Лягай-но спати. Завтра ми краще пошукаємо. Якщо ти нам збрехала, ми тебе з'їмо живцем.
Людожер і Людожерка лягли спати. Але Прекрасна Жанетон не поспішала до ліжка. З жмені попелу і склянки власної крові вона зліпила пиріжок — пиріжок, наділений чарівною силою говорити за неї до світанку.
Зліпивши пиріжок, Прекрасна Жанетон взяла палицю і семимильні чоботи Людожера й Людожерки. Потім підняла діжку тихенько-тихенько:
— Син французького короля, швидше тікаймо звідси. Тут для нас готується лихо.
І вони вдвох помчалися швидше вітру. Але Людожер і Людожерка не вірили Прекрасній Жанетон і лише вдавали, що сплять.
— У-гу-гу! Прекрасна Жанетон, іди спати.
Пиріжок, зліплений із попелу і крові, відповів:
— Іду, іду, ось тільки чепчик зніму.
Людожер і Людожерка на хвилинку заснули.
— У-гу-гу! Прекрасна Жанетон, іди спати.
Пиріжок, зліплений із попелу і крові, відповів:
— Іду, іду, ось тільки кофту зніму.
Людожер і Людожерка на хвилинку заснули.
— У-гу-гу! Прекрасна Жанетон, іди спати.
Пиріжок, зліплений із попелу і крові, відповів:
— Іду, іду, ось тільки спідницю зніму.
Людожер і Людожерка на хвилинку заснули.
— У-гу-гу! Прекрасна Жанетон, іди спати.
Пиріжок, зліплений із попелу і крові, відповів:
— Іду, іду, ось тільки причішусь на ніч.
Людожер і Людожерка на хвилинку заснули.
— У-гу-гу! Прекрасна Жанетон, іди спати.
Пиріжок, зліплений із попелу і крові, відповів:
— Іду, іду, ось тільки взуття зніму.
Людожер і Людожерка на хвилинку заснули.
— У-гу-гу! Прекрасна Жанетон, іди спати.
Але вже настав світанок. Пиріжок, зліплений із попелу і крові, втратив свою чарівну силу і більше не міг відповідати за Прекрасну Жанетон.
Тоді Людожерка схопилася з ліжка.
— У-гу-гу! Тисяча чортів! Десять тисяч чортів! Прекрасна Жанетон і хрещене м'ясо втекли з палицею і семимильними чоботами. Швидше, чоловіче, наздоганяй їх! Через годину ти повинен їх спіймати. Ми з'їмо їх живцем.
Людожер узяв іншу палицю і стомильні чоботи і полетів за втікачами швидше блискавки, так що Прекрасна Жанетон і син французького короля ледве не потрапили в руки.
— У-гу-гу! — кричав Людожер. — Почекайте, розбійники! Почекайте, негідники!
Але Прекрасна Жанетон могла виручити з будь-якої біди. Силою її чар вона і син французького короля миттєво перетворилися на пташок, що співали в кущах на дорозі:
— Ріу-чіу-чіу! Ріу-чіу-чіу! Ріу-чіу-чіу!
Людожер зупинився і почав їх розпитувати:
— У-гу-гу!
Пташко-невеличко, чекаю відповіді: Хлопчика й дівчинки тут немає?
— Ріу-чіу-чіу! Ріу-чіу-чіу! Ріу-чіу-чіу!
Більше від них Людожер нічого не домігся і повернувся до свого замку. А тим часом Прекрасна Жанетон із сином французького короля мчали далі, як вітер.
— У-гу-гу! Ну як, чоловіче, — запитала Людожерка, — спіймав ти Прекрасну Жанетон і хрещене м'ясо?
— У-гу-гу! Я знайшов лише двох пташок, що співали в кущах на дорозі. Я став їх розпитувати. Вони відповідали мені лише: «Ріу-чіу-чіу! Ріу-чіу-чіу!» Більше я від них нічого не домігся.
— У-гу-гу, дурню, це ж і були вони! Біжи за ними швидше, чоловіче. Через годину ти повинен їх спіймати. Ми з'їмо їх живцем.
Людожер помчався швидше блискавки, так що Прекрасна Жанетон і син французького короля ледве не потрапили в руки.
— У-гу-гу! — кричав Людожер. — Почекайте, розбійники! Почекайте, негідники!
Але Прекрасна Жанетон могла виручити з будь-якої біди. Силою її чар вона і син французького короля миттєво перетворилися на качка й качку, що плескалися і крякали в канаві біля дороги:
— Кря, кря, кря!
Людожер зупинився і почав їх розпитувати:
— У-гу-гу!
Качок і качка, чекаю відповіді: Хлопчика й дівчинки тут немає?
— Кря, кря, кря!
Більше від них Людожер нічого не домігся і повернувся до свого замку. А тим часом Прекрасна Жанетон із сином французького короля мчали далі, як вітер.
— У-гу-гу! Ну як, чоловіче? — запитала Людожерка. — Спіймав ти Прекрасну Жанетон і хрещене м'ясо?
— У-гу-гу! Я знайшов лише качка й качку, що плескалися і крякали в канаві біля дороги. Я став їх розпитувати. Вони відповідали мені лише: «Кря, кря, кря!» Більше я від них нічого не домігся.
— У-гу-гу, дурню, це ж і були вони! Біжи за ними швидше, чоловіче. Через годину ти повинен їх спіймати. Ми з'їмо їх живцем.
Людожер помчався швидше блискавки, так що Прекрасна Жанетон із сином французького короля ледве не потрапили в руки.
— У-гу-гу! — кричав Людожер. — Почекайте, розбійники! Почекайте, негідники!
Але Прекрасна Жанетон могла виручити з будь-якої біди. Силою її чар вона і син французького короля миттєво перетворилися на пастушку, прекрасну, як сонце, пастушку Бернадетту, що стерегла своє стадо на дорозі.
— Бе, бе, бе!
Людожер зупинився і почав розпитувати її й овечок:
— У-гу-гу! Сонечко, пастушко Бернадетто! Білі овечки, чекаю відповіді: Хлопчика й дівчинки тут немає?
— Бе, бе, бе!
Більше від них Людожер нічого не домігся і повернувся до свого замку. А тим часом Прекрасна Жанетон із сином французького короля мчали далі, як вітер.
— У-гу-гу! Ну як, чоловіче, — запитала Людожерка, — спіймав ти Прекрасну Жанетон і хрещене м'ясо?
— У-гу-гу! Я знайшов лише пастушку, прекрасну, як сонце, пастушку Бернадетту, що стерегла своїх овечок на дорозі. Я став їх розпитувати. Вони відповідали мені лише: «Бе, бе, бе!» Більше я від них нічого не домігся.
— У-гу-гу! Дурню, це ж і були вони! Біжи за ними швидше, чоловіче, через годину ти повинен їх спіймати. Ми з'їмо їх живцем.
Людожер помчався швидше блискавки, але цього разу Прекрасна Жанетон із сином французького короля настільки його випередили, що він уже не міг їх наздогнати.
Через тиждень вони прибули до Лувру, до двору французького короля.
— Здравствуйте, дорогі батьки!
— Здравствуй, любий наш сину, ми оплакували тебе, як мертвого.
— Дорогі батьки, я потрапив до Людожера й Людожерки, які люблять хрещене м'ясо. Я загинув би без цієї красуні, без Прекрасної Жанетон. Дорогі батьки, я люблю її так, що ніякими словами не описати. Дозвольте мені взяти її за дружину, інакше я піду на край світу і ніколи, ніколи не повернуся.
— Любий наш сину, не підеш ти на край світу. Бери собі за дружину Прекрасну Жанетон.
Сказано — зроблено. І довго-довго син французького короля із Прекрасною Жанетон жили щасливо й багато.
Інші казки
