Чарівниці

Жила колись удовка, у якої було дві дочки: старша була настільки схожа на неї характером і обличчям, що кожен, хто бачив її, ніби бачив перед собою і її матір. І мати, і дочка були обидві такі неприємні й такі гордовиті, що з ними ніяк не можна було порозумітися. Молодша, яка лагідністю і добротою всеціло нагадувала батька, була до того ж однією з найкрасивіших дівчат, яких коли-небудь доводилося бачити. А оскільки кожен, звичайно, любить подібного до себе, то мати була без розуму від своєї старшої дочки, а до молодшої відчувала жахливу неприязнь. Їсти вона дозволяла їй лише на кухні і змушувала її безперестанку працювати. Ця бідолашна дівчина, серед інших своїх обов’язків, повинна була двічі на день ходити до джерела, за півмилі від дому, і приносити великий глечик води. Одного разу, коли вона стояла біля джерела, до неї підійшла жебрачка і попросила дати їй напитися. "Ось, бабусю, будь ласка", – сказала їй красуня дівчина і, відразу ж сполоснувши глечик і зачерпнувши самої свіжої води, простягнула їй, весь час підтримуючи його, щоб жебрачці було зручніше пити. Жінка напилася і сказала: "Ви така гарна, така добра й ввічлива, що я не можу не нагородити вас чарівним даром". (Бо то була чарівниця, яка прийняла образ бідної селянки, щоб випробувати доброту дівчини.) "Цей дар, – продовжила чарівниця, – полягатиме в тому, що з кожного слова, яке вам трапиться сказати, з ваших уст падатиме або квітка, або дорогоцінний камінь". Коли красуня прийшла додому, мати лаяла її за те, що вона так довго не поверталася. "Вибачте, матусю, що я так забарилася", – відповіла бідолашна, а коли вона вимовила ці слова, з її уст впали дві троянди, дві перлини і два великі діаманти. "Що це?" – сказала здивована мати. – З рота в неї ніби сиплються перлини й діаманти. Як же це так, дочко моя?" (Вона вперше сказала їй "дочко моя".) Бідолашна дівчина щиро розповіла їй усе, що з нею сталося, не забувши насипати незліченну кількість діамантів. "Правда, – сказала мати, – треба мені буде послати туди й іншу дочку. Ось, Фаншон, подивись-но, що у твоєї сестриці падає з рота, коли вона говорить. Чи не приємно було б і тобі мати такий дар? Тобі варто лише піти до криниці за водою, а коли жебрачка попросить у тебе напитися, з усією ввічливістю напоїти її".

"Стану я ходити до джерела за водою!" – гордовито відповіла грубіянка дочка.

"Я хочу, щоб ти пішла туди, і негайно", – відповіла мати.

Дочка пішла, продовжуючи бурчати. Вона взяла з собою найкращий срібний посуд, який був у домі. Не встигла вона дійти до джерела, як із лісу вийшла пишно одягнена пані, яка підійшла до неї і попросила напитися. Це була та сама чарівниця, що з’явилася її сестрі, але цього разу вона одяглася як принцеса, щоб випробувати, до яких меж сягає злість цієї особи.

"Хіба я сюди прийшла для того, – сказала зарозуміла і невихована дівчина, – щоб подавати вам воду? І срібний глечик несла, щоб напоїти вашу милість? Ну що ж, пийте, якщо хочете".

"Ви зовсім неввічливі, – відповіла чарівниця, анітрохи не розгнівана. – Якщо ви настільки нелюбезні, я наділю вас таким даром, що з кожного слова, яке ви скажете, з вашого рота вискакуватиме або жаба, або змія".

Мати, як тільки побачила її, закричала: "Ну, що, доню?"

"Ось що, матусю!" – відповіла грубіянка дочка, і з її рота вискочили дві гадюки і дві жаби.

"О боже!" – вигукнула мати. – Що це? У всьому винна її сестра; вона мені за це заплатить".

І вона негайно кинулася до тієї, щоб її побити. Бідолашна втекла і сховалася в найближчому лісі. Син короля, який повертався з полювання, зустрів її і, побачивши, яка вона гарна, запитав, що вона тут робить зовсім сама і чому це вона плаче.

"Ах, пане! Мати вигнала мене з дому".

Син короля, побачивши, що з її рота впало п’ять чи шість перлин і стільки ж діамантів, попросив її пояснити, у чому тут справа. Вона розповіла йому свою історію. Син короля закохався в неї і, подумавши, що такий дар вартий більшого, ніж будь-яке посаг, відвіз її до палацу свого батька і одружився з нею.

А її сестра була всім настільки ненависна, що навіть мати прогнала її, і нещасна, яку ніхто не хотів прихистити, скільки вона не блукала, померла десь у лісі.

↑ Догори

Чарівниці

Інші казки