Хитрун-молодець

У давні часи жила в одному маленькому селі бідна вдова. Жила вона разом із сином, якому вже не знаю скільки було років — може, тринадцять, а може, і пʼятнадцять. Допомагав він їй у полі, але працював, признатися, без особливого запалу.

І ось одного разу каже вдова синові:
— Сину, треба б тобі старанніше в полі працювати, а то так і прославишся ледарем.
— Не ледар я, матусю. Просто хочеться мені іншою справою зайнятися.
— Якою ж це?
— Буду я спочатку хитруном. Видно, таким я вродився.
— Ким-ким? Хитруном?
— Ну так, хитруном-молодцем... Дуже хочеться мені посміятися з наших багатіїв.
— Ох, Боже мій, Боже мій! — зітхнула вдова. — Піду я краще до церкви, запитаю в Господа Бога поради.

Сказала вона так і справді пішла до церкви. А син її, не гаючи часу, теж побіг до церкви, але іншою дорогою. Прибіг він першим, сховався за вівтарем і почав чекати матір. Через хвилину і вдова підійшла до вівтаря. Підійшла, опустилася на коліна і почала молитися:
— Скажи мені, Господи, ким має стати мій рідний синок?
— Хитруном-молодцем, — почулося з-за вівтаря. Не повірила вдова своїм вухам, запитала знову і отримала ту саму відповідь. Хоч і здивувалася вона, але суперечити Богові не стала і, вдарившись чолом об камʼяні плити, прошепотіла:
— Дякую Тобі, Господи, за пораду!

Потім підвелася з колін і пішла додому, приговорюючи:
— Ох, Боже мій, Боже мій! Хитруном-молодцем! Але поки йшла вона дорогою, її син обігнав її і, зустрівши матір на порозі, спитав, ніби нічого не сталося:
— Ну що, матусю? Що сказав Господь Бог?
— Ох, сину, і не питай! Сказав Він мені, що бути тобі хитруном-молодцем.
— Ну і правильно... Так я й думав. Сьогодні ж і візьмуся за справу.

І він справді взявся за справу.

Недалеко від їхньої хати жив один багатий і жадібний селянин. Пробрався хлопчина до нього на двір, переловив усіх його курей і сховав їх у лісі.

Вранці вдерся багатій до хати вдови і закричав:
— Це твій синок усіх моїх курей вкрав! Окрім нього, нікому!
— Ах... ах... ах...
— Не треба тобі ахати. Ось покличу жандармів, тоді й дізнаєтеся, скільки коштує лихо!
— Жандармів? Ну вже ні, тут жандарми зовсім ні до чого. Адже мій син не злодій якийсь, а хитрун-молодець! Так і знайте.
— Що? — здивовано витріщив очі багатій. — Хитрун-молодець? Коли так, нехай спробує вночі забрати моїх коней із стайні. Подивимося, який він хитрун-молодець!
— Добре, сусіду, передам я йому твої слова.

Пішов багатій додому, покликав до себе трьох хлопців-конюхів і сказав їм:
— Сьогодні ввечері підете ви до стайні, сядете верхом на моїх коней і просидите так усю ніч. І не смійте злазити! Тоді не забере їх жоден хитрун-молодець.

Ввечері залізли хлопці на господарських коней і слухають: чи не крадеться хитрун-молодець? Довго вони так сиділи, але нічого не почули. Тихо було навколо, лише собаки гавкали. Раптом близько півночі поруч почувся чийсь веселий голос:
— Гей, хлопці, що це ви тут, у стайні, робите?
— А, це ти! — зраділи налякані хлопці, впізнавши сина вдови. — Та от велів нам господар приглядати за кіньми, а то, каже, раптом прийде якийсь хитрун-молодець і забере коней.
— Ха-ха-ха! — розсміявся той. — Ось би подивитися на цього хитруна-молодця!
— Хочеш подивитися, залишайся з нами.
— А чому б і ні, посиджу, мабуть... Адже поспішати мені нікуди.

Залишився хитрун. Посидів, посидів трохи, позіхнув і каже хлопцям:
— Щось спати хочеться, та й нудно тут. Піду води попʼю, а заразом і вам принесу.

Вийшов син вдови зі стайні і незабаром приніс флягу води, та не простої, а зі снодійним.
— Попийте, друзі, а то від безділля й справді заснете.

Випили воду хлопці і тут же заснули. А хитрун-молодець зняв їх обережно з сідел, поклав на солому, вивів коней зі стайні і сховав у лісі: нехай, мовляв, пошукає господар своїх коней.

А вранці, поки хлопець був ще в лісі, знову прибіг до вдови розгніваний багатій:
— Це твій синок забрав у мене вночі коней! Піду покличу жандармів, нехай посадять його до вʼязниці!
— Та я ж казала вам раніше, що жандарми тут ні до чого, якщо не злодій мій синок, а хитрун-молодець. А до того ж, ви самі запропонували його випробувати. Невже забули?
— А справді... Ну добре. Раз вже він хитрун-молодець, нехай покаже мені своє мистецтво ще раз — нехай зніме простиню з моєї ліжка, на якому я сплю.

Переказала вдова синові слова багатія. Усміхнувся він і сказав:
— Добре.

Ввечері він зробив із соломи велику ляльку заввишки з людину, привʼязав до неї довгу мотузку, а вночі, забравшись на дах багатія, просунув це соломʼяне опудало в димохід. Сам же сховався за домом і почав тягнути опудало за мотузку.

Зашуршало опудало в димоході. Почув багатій шурхіт і подумав, що це хитрун-молодець лізе через трубу. Схопив він рушницю і як стріляє прямо в опудало!

Бах!.. Перебила куля мотузку, і впало опудало прямо в кухонну піч. Вискочив багатій із спальні і до печі.
— Попався, шахраю! Попався, хитруне-молодче! — на весь голос закричав він.

Коли ж розгледів він у печі соломʼяне опудало, ледве не луснув від досади. А поки багатій розглядав у кухні опудало, хитрун-молодець прослизнув у спальню через вікно, схопив простиню і миттю зник.

Повернувся багатій у спальню, глянув на ліжко і роззявив рота від подиву: простині й слід простов!

А треба вам сказати, що був у багатія брат, і не якийсь там простолюдин, а сам пан кюре. До речі, знаєте ви, мабуть, що ці пани набагато хитріші за своїх парафіян?

Отож, коли розповів йому багатій про витівки сина вдови, здивувався кюре до крайності, розсміявся і, будучи людиною азартною, негайно наказав передати хитруну-молодцю своє наполегливе бажання: нехай спробує вкрасти його особисті гроші.
— Так йому і скажи! — кілька разів повторив він своєму братові. — Але попереди: якщо не вдасться його витівка, задам я йому гарненьку лупця!
— Гаразд, скажу, — погодився багатій і того ж вечора передав хлопцеві слова брата.
— Що ж, подивимося... Ранок вечора мудріший, — відповів син вдови і пішов спати.

Наступного дня прийшов кюре до церкви і почав служити ранкову месу.
А тим часом сховався син вдови за вівтар — добре хоча б, людей у церкві було мало — і, ледь кюре почав богослужіння, промовив зловісним шепотом:
— Якщо ти не віддаси всі свої заощадження мені, Господу Богу, то будеш проклятий і від сану відлучений!
— О Господи! — злякався кюре. — Якщо Ти так хочеш, побіжу додому за своїми грошима.

І справді побіг пан кюре додому. Не помітив, однак, кюре, як за ним побіг і син вдови.

Підкрався хлопчина до дому кюре, притулив до дверей вухо і чує, як служниця питає у кюре:
— Що це з вами трапилося, ваше преподобіє? Що ви робите?
— Відчепися від мене, негіднице! Благословив мене Господь Бог! Ось і віддаю я Йому всі свої гроші.
— Як це віддаєте? А мені? Ви ж заборгували мені за цілий місяць!
— Не бійся, під матрацем у мене заховано ще сто золотих екю.

«Ага, от шахрай! — подумав син вдови, прислухаючись до їхньої розмови. — Ну, постривай!»

І, дізнавшись, що йому було потрібно, помчав знову до церкви, сховався за вівтарем і почав чекати кюре. Прийшов кюре, поклав на вівтар туго набитий мішечок із золотими екю і промовив півголосом:
— Ось мої гроші, Господи, прийми їх від щирого серця і даруй мені райське блаженство!

Кюре схилив смиренно голову і раптом чує:
— Ах ти, нечестивче! Вирішив частину добра від Мене заховати? У тебе ж під матрацем ще сто екю заховано!
— О святий отче! — упав на коліна кюре. — Забув я про них. Воістину, ніщо не сховається від Твого всевидячого ока!

Як не крути, а довелося пану кюре ще раз побігати додому і принести забуті сто екю. Ну, а поки він бігав, поклав хлопчина поруч із мішечком, набитим грошима, інший мішок, великий і міцний, і, коли кюре приніс заховані сто екю, промовив глибоким голосом:
— Ти правильно вчинив, синку. За це перенесу Я тебе до раю прямо живим. Лізь у мішок головою вперед.

Зрадів кюре і заліз у мішок, а хлопчина згріб гроші собі в кишеню, міцно-наміцно завʼязав мішок, підняв його на плечі і рушив у дорогу.

Дорогою кюре і каже:
— Чи не можна обережніше? А то оббив ти мені, Господи, всі боки.
— Терпи, синку. Не на прогулянку ти збирався, а до раю. Дорога туда важка і терниста. Тож терпи.

Приніс хитрун-молодець мішок до курника багатія, опустив на землю біля дверей і промовив суворо:
— Коли почуєш, що двері відчиняються, кричи що є сили: Я в раю! Я в раю!

Сказав так, поставив на землю мішечок із грошима — знай, мовляв, наших! — і пішов додому, посміхаючись.

А бідний кюре всю ніч прислухався до воркування голубів, що ховалися під дахом курника, і час від часу блаженно зітхав:
— Ох, Боже мій, Боже мій, це ж ангели в раю розмовляють!

Рано вранці відчинив багатій двері курника, а його брат кюре як заверещить:
— Я в раю! Я в раю!

Розв'язали селяни мішок і мало не луснули від сміху – виліз із мішка сам пан кюре. Дивиться кюре на всі боки і нічого не розуміє. А коли зрозумів, підхопив свій мішечок із грошима і припустив додому під веселе улюлюкання.

Ось бачите, який жарт зіграв лукавий хлопчик. Справа тут не в грошах – не потрібні вони були йому. Просто хотів він показати кюре та його братику, хто з них дурніший. І показав. Ну і спритний він хлопчина! Весь у мене.

↑ Догори

Хитрун-молодець

Інші казки