Двоє безбородих обманщиків
Було два безбородих обманщики: один Датуа, а інший Петрикела. Одного разу Датуа-безбородий обманщик взяв великий мішок, набив його мохом, поклав зверху трохи вовни і поніс у Імеретію продавати. Лише він дійшов до Сурамського перевалу і захопився краєвидом прекрасної Імеретії, як перед ним опинився Петрикела-безбородий обманщик, який тягнув на спині великий мішок, повний горіхових шкаралупок, тільки зверху засипаних горіхами.— Здоров, — сказав Датуа-безбородий обманщик.
— Будь здоровий! — відповів Петрикела-безбородий обманщик.
— Звідки й куди прямуєш?
— З Імеретії до Картлі; несу горіхи продавати. А ти звідки шлях держиш?
— А я, брате, з Картлі до Імеретії, несу вовну на продаж. Тільки ось що я тобі запропоную, якщо ти погодишся. Яка нам користь ходити туди й назад, тільки каламани зносимо, я вже не кажу про втому. Давай, обміняємо товар: ти візьми мою вовну, повертайся до себе в Імеретію і продавай, а я візьму твої горіхи, повернуся в Картлі і продам там.
— Дуже добре, брате. Краще повернутися додому, яка користь марно тягатися? Ну-ка, знімай свій мішок.
Так два безбородих обманщики обмінялися своїми мішками і пішли кожен своїм шляхом.
Як тільки їх розділила гора, так одразу ж вони стали розв’язувати мішки. Що ж побачили? Те, що вони один одного обманули.
Через деякий час вони знову зустрілися, обмінялися вітаннями, і каже Датуа:
— Я думав, тільки я вмію обманювати, але й ти, клянуся сонцем, виявився не гірший.
— Чого ж ти дивуєшся? Якщо ти знаєш щось, то чому б і мені не знати?
— Так давай побратаємося,
— Давай!
— Знаєш що? Давай кудись разом у батраки наймемося.
— Будь по-твоєму, брате, наймемося разом.
Порешили на цьому безбороді обманщики і вирушили шукати місце. Чи багато шукали, чи мало, тільки дізналися нарешті, що одна жінка шукає двох батраків. Прийшли до неї. Сказала їм жінка:
— У мене є корова і ось цей дім. Один з вас буде випасати корову на пасовищі і брати з собою сопілку, чонгури і дайру, бо моя корова любить танцювати. Інший же буде тут прибирати. Підмеле, почистить все, а сміття викидатиме на сусідський двір. Якщо ви погоджуєтеся і зможете все це виконати, залишайтеся і працюйте.
— Як не зможемо, погоджуємося! — відповіли вони.
Наступного дня Петрикела-безбородий обманщик залишився вдома працювати, а Датуа взяв хліб, дайру, сопілку, чонгури і вирушив пасти корову.
Підмів Петрикела весь двір, став кидати сміття до сусідів. Але побачили ті, кинулися до Петрикели і безжально побили: «Ось що означає сміття кидати до нас на двір».
Побитий, весь у синцях, Петрикела-безбородий обманщик дотягнувся до хліва і ледве живий упав на постіль.
Не краще прийшлося і Датуа-безбородому обманщику: як тільки корова вийшла в поле, так і пустилася бігти, і цілий день бігала, все вприпідскок. До вечора прибігла додому, прибіг за нею і ледве живий Датуа-безбородий обманщик. Він так був змучений цією біганиною, що навіть не з’їв свого хліба. Лише увійшов Датуа до хліва, бачить — лежить Петрикела-безбородий обманщик і стогне.
— Що з тобою, брате, чи не захворів ти?
— Яке захворів! З чого б мені хворіти?
— Чого ж ти лежиш?
— Та підмів я двір і тільки став кидати сміття до сусідів, як побачили вони мене, кинулися до мене, запросили в дім і так радісно прийняли — зовсім закормили й напоїли. Так від кахетинського голова крутиться, що ледве живий. А ти як провів час?
— Я теж, брате, дуже веселився. Заграв на дайрі, ударив пальцями по струнах чонгури і засвистів на сопілці. Як пустилася в танець корова, як почала чудовий, легкий картулі відтанцьовувати! Зібрався народ: жінки, чоловіки. Оточили нас, і як же всі веселилися! Від веселості й поїсти забув, ось і хліб цілком приніс назад.
— Ну, якщо так, брате, завтра я вирушу з коровою, а ти тут добре погуляй у сусідів.
— Будь по-твоєму! — відповів Датуа-безбородий обманщик.
Наступного дня те саме сталося з Петрикелою-безбородим обманщиком, що й з Датуа, — до вечора без пам’яті бігав він за коровою. А Датуа-безбородого обманщика тим часом так відділи сусіди, що нещасний ледве дотягнувся до хліва.
Тієї ночі вони влаштували нараду: «Не втечемо звідси — або з голоду загинемо, або від біганини, а про побої вже й не кажучи».
Вирішили вони втекти, але стара жінка на ніч замикала хлів ззовні, і це дуже заважало здійснити задумане.
— Давай заріжемо прокляту корову, — сказав Петрикела, — покладемо її в мішок, потім нехай один з нас підсадить іншого, той підніметься нагору, вилізе через димар і спустить мотузку. А інший спочатку подасть м’ясо в мішку, потім сам підніметься по мотузці.
— Дуже добре, — сказав Датуа.
Вирішили, повалили корову, зарізали її, обдерли шкуру і порізали на частини.
— Іди, Петрикела, ну, підстав спину, допоможи підтягнутися. Зараз підніму м’ясо, а потім і тебе витягну.
Підставив спину Петрикела. Виліз на дах Датуа-безбородий обманщик і опустив у хлів мотузку. Петрикела ж прив’язав мотузку міцно до краю мішка, вклав туди пару шматків м’яса, заліз сам і крикнув:
— Бери м’ясо та швидше спускай мотузку назад.
Датуа-безбородий обманщик підтягнув нагору мішок, навантажив на спину і помчав до дому. Пробіг чимало, втомився і захотів відпочити. Скинув мішок зі спини і кинув його на землю.
— Тихіше, ледащо, не пошкоди! — закричав Петрикела-безбородий обманщик, вилазячи з мішка.
— Сам ти ледащо, всю поперек мені відбив.
— Сам розсуди, брате, чи можна мене звинувачувати? Не будемо зраджувати один одного ні в горі, ні в радості, тоді й справи наші добре підуть, і ні поперек, ні серце боліти не будуть, — сказав Петрикела-безбородий обманщик.
Після цього вони перестали обманювати один одного і зажили, як брати, у любові та дружбі.
Інші казки
