Абесалом та Етері

Було, та й не було нічого — жили бідні чоловік із жінкою, вже й старость близька, а дітей у них все немає і немає. Так би й залишилися вони бездітними, тільки попросила жінка чоловіка:

— Іди до ворожки, нехай погадає, може, щось скаже, навчить, як бути, чи ліки які дасть.

Пішов чоловік. Погадала ворожка, дала йому три яблука й сказала:

— Попросить жінка їсти — дай їй два яблука, попросить пити — дай третє, і буде у вас дитина.

Так і вчинив той селянин. Народила йому жінка дочку. Назвали її Етері.

З кожним днем росте й хорошіє Етері. Така вона гарна, така гарна, кращою навіть сонце, що сходить, бути не може.

Тільки прийшло лихо: померла у Етері мати, і привів її батько другу жінку, щоб була в домі господиня. Помер і батько, і залишилася Етері сиротою у злої мачухи. Мучить мачуха бідну дівчину, не дає їй спокою. Пошле її пасти корову, дасть їй веретено, клубок вати, шматок хліба й скаже:

— Цього хліба щоб тобі до вечора вистачило.

Ось одного разу намучилася Етері за цілий день і ввечері, стомлена та голодна, вилізла на одне дерево, притулилася в його гілках і заснула.

А в тому лісі полював син царя всього світу — Абесалом. Побачив він Етері на дереві. Вразила Абесалома її краса, і з першого погляду полюбив він її. Кличе Абесалом Етері:

Підійди до мене, Етері,
Будь зі мною.
Красою твоєю зворушений я —
Назву тебе дружиною.

— Ні, — відповідає йому Етері, — яка тобі я дружина?

Ти великий, могутній і славний,
Предками навіки прославлений,
Мені навіть сонце не світить,
Сиротою живу на світі.
Для тебе я лише забава,
Я царевичу не пара,
Ти мене покинеш скоро,
Життя моє стане карою.

Поклявся Абесалом, що не кине її, не зрадить:

Бог світ нам з неба посилає.
Внизу — Абесалом стоїть.
О, якщо зраджу тобі я,
Нехай буду богом забутий,
Нехай у мене з мечем піднятим
Зірвуться лати, мені на горе.
Нехай для мене в пустелі гарячій
Висохне вода, хоч би й море.
У важкому шляху, семирічному,
Нехай їжа моя загине.

Повірила Етері клятвам Абесалома і погодилася стати його дружиною. Ддав їй Абесалом на знак вірності ніж із чорним руків'ям і повіз її до палацу.

А в Абесалома був радник Мурман. Послав його Абесалом із радісною звісткою до сестри Марех:

— Везу дружину, русяву Етері, готуйте весільні наряди.

Привезли Етері до палацу, нарядили її по-царськи. Написав Абесалом листи до всіх царств, запрошуючи всіх на своє весілля. Відправив він із листами Мурмана. Їде Мурман, та його охоплює любов до Етері. Їде, мріє:

— Де той чоловік, що вселить у серце Абесалома ненависть до Етері, і він віддасть її мені?
Їде, а назустріч йому диявол:
— Куди ти, Мурман, і про що так задумався? Розповів йому Мурман усе.
— Нащо тобі далеко ходити? — каже диявол. — Я дам тобі таке зілля, що Абесалом розлюбить Етері і сам тобі її віддасть, тільки пообіцяй мені за це свою душу.
— Ах, не шкода мені і душі за те, щоб стала моєю Етері, — каже Мурман.
— Тож напиши на папері, що не зрадиш свого слова, і — твоя Етері. Написав Мурман папір і віддав дияволу.

Взяв той папір і сказав:
— Як тільки Абесалом і Етері повінчаються, візьми жменю проса і кинь тихенько в Етері. Знай, обсиплять Етері хробаки, і скільки б її не чистили, не очистять, поки не доторкнешся до неї ти своєю рукою.
Пішов диявол у свою берлогу, а продав душу Мурман повернувся додому. Повінчалися Абесалом і Етері, і як стали виходити з храму, підійшов Мурман і кинув у Етері жменю проса.
Так і обсипали Етері хробаки, знімають їх, чистять її, а їх все більше і більше. Змучився Абесалом, вивів Етері і оголосив перед усім народом:

У понеділок ми з'єдналися,
А у вівторок — час розлуки настає.
Хто заздрив нашому щастю,
Нехай тепер радіє і співає, —
Їду я негайно на полювання.
Хто Етері від мене візьме?

Сповнилася мрія Мурмана. Вклонився він перед Абесаломом і просить:

Царю, тобі до гробу я вірний,
Дай мені бідну Етері!

Взяв і віддав Абесалом свою Етері Мурману. Тільки доторкнулася рука Мурмана до Етері — зцілилася вона, і зникли всі хробаки, наче їх і не було. Повів її Мурман, і стала вона його дружиною.
Занедужав Абесалом, як втратив Етері. Вогнем охопила його любов до неї, пече його, мучить.
Не витримав Абесалом і звернувся до Мурмана з мольбою:

Ти скажи мені, заради сонця,
Як живе моя Етері?

Сказав Мурман:

Хочеш знати, царю, рівний небу,
Як живе моя Етері?
Я збудував кришталевий замок,
Його склепіння сягають небес.
Там живе моя Етері,
Краща за лебедів чудесних.
Дев'ять люблячих золовок
Усі дбають про неї,
І русяві коси
Заплітає їй свекруха.
Дев'ять діверів біля входу,
Їхній погляд, як алмаз, сяє,
А на даху замку — свекор
Гордий замок охороняє.

Як почув це Абесалом, ще більше охопила його любов до Етері. Зовсім занедужав Абесалом. Вирішив він позбутися Мурмана, щоб знову повернути собі Етері. Покликав його до себе і наказав:
— Іди, дістань мені воду безсмертя, може, допоможе мені.
Задумався Мурман: «Не добре над моєю головою». Взяв він дев'ять днів строку і пішов. Прийшов до Етері:

Дай притулитися мені сьогодні
До твоєї сяючої груди,
Завтра посилають мене до Алгети —
Далекий шлях попереду.
Зустрінуть мене каміння,
Навіть левам той шлях небезпечний,
Чекають мене лише муки,
Подвиг мій буде марний —
До дев'яти цілющих джерел
Треба з ранковою зорею
В путь-дорогу збиратися
За живою водою.

Сказала Етері:

Я зніму шовк, атлас,
Шалем себе накрию,
Я візьму кухоль із собою,
За водою піду річною.
Не зайду я ні до сусіда,
Ні до брата твого,
Якщо зайду — сестрою вийду,
Вір моєму слову.

Провів цю ніч Мурман з Етері.

Ця ніч нехай буде довгою,
Нехай зоря не рожевіє.
Завтра ласка губ коханих...
Серця більше не зігріє.

На ранок попросив Мурман сестру й матір:
— Ходіть за нею, доглядайте її так, щоб ні вітрець, ні промінь сонця її не торкнулися.
А Абесалому все гірше й гірше, вмирає він, і немає для нього ліків... Вийшла сестра його Марех, ходить, плаче, просить:
— Вмирає у мене брат, хто може — допоможіть, знайдіть, чим його врятувати. Сказали їй:
— Може, його любов до Етері вбиває? Внеси до нього воронове крило, добре випечений хлеб, червоне вино й голубине крило — дізнаєшся.

Внесла Марех усе й поклала на тахту біля брата. Повернувся Абесалом, узяв голубине крило і сказав:
«Як би ти не було білим, голубине крило, а Етері все біліша за тебе»; узяв хліб і сказав: «Як би ти не був гарним, а Етері все краща за тебе»; узяв червоне вино і сказав: «Як би ти не було червоним, вино, а щоки Етері яскравіші, ніж ти»; узяв воронове крило і сказав: «Чорне ти, чорне, воронове крило, а все ж очі й брови Етері чорніші, ніж ти».
Сказав потім сестрі:

Встань швидше, Марех-зірко,
І до Етері поспішай.
Якщо спитає про мене,
Усе їй від душі розкажи.

Пішла Марех до Етері. А Етері вже знала про хворобу Абесалома. Обдурила вона свекруху, пішла з дому, увійшла в сад Абесалома, сіла під тополею і плаче. Так, у сльозах, і задрімала Етері в саду Абесалома. Прийшла Марех, бачить — спить Етері, покликала її:

Тебе шукаю з ранку до ночі темної,
А ти спокійно спиш у саду тінистому.
Золотий застібок розстібнувся,
Заблищала грудь кришталевої білизни,
І чорні кучері розкинулися несамовито,
Як піна набігаючої хвилі.

Не чує її Етері. І вдруге покликала Марех:

Я прийшла до тебе, Етері,
Твій ніжний сон розганяючи,
Ти затмила навіть зорі
І місяць, красою сяючи.
Ось весна вже настала,
Гаснуть травневі заходи,
Встань, Етері дорогая,
Вилікуй швидше мого брата.
У руки візьму я лопату
І розчищу шлях-дорогу,
Розкладу чудовий мармур
До палацового порогу.
Збудую тобі я замок
З алмазів, бірюзи,
Викладу всередині палати
Деревом абаноури.
Щоб дихала ти прохолодою,
Тополі навколо замку стануть;
Щоб ти не засмагла,
Шовком буде трон обтягнутий;
Щоб нога твоя випадково
Не заболіла від каменю,
Устелю я двір широкий
Золотистими килимами.

Встала Етері й пішла:
— Лише б мені вилікувати твого брата, чи можу я не піти?
Прийшла. А Абесалом уже вмирає. Лише почув Абесалом звук її кроків, підвівся і заговорив:

Ти прийшла до мене, Етері,
Нехай співають моря й суша;
Заглянувши в очі хворому,
Ти вдихнула сили в душу.
Між віями моїми, я бачу —
Сад чарівний розцвітає,
І до тебе, Етері, серце
Подякою палає.
Ти прийшла, але я, Етері,
Прощаюся вже із землею,
Бог кличе мене на небо
До вічної тиші спокою.

Підійшла Марех потішити брата:

Брате, о, якщо бачиш,
Подивись — прийшла Етері.

Сказав Абесалом:

Нехай вона стане ближче.

Сказала Етері:

Ось вона біля самих дверей.
Шлях її легко виміряти,—

і увійшла. Повернувся до неї Абесалом, подивився на неї і помер.
Підійшла Етері й припала до Абесалома. Встала потім, дістала ніж, що дав їй Абесалом:

Ніж Абесалома
У мене в кишені.
Я давно вирішила:
Якщо час настане,
Я його дістану
Руків’ям до друга,
Лезом до себе.
Я помру спокійно,
Я помру з тобою,
З думкою про тебе.
Нехай нас поховають
На краю дороги
Під одним пагорбом,
Листям накриють
І землею засиплють
Нас з тобою вдвох.
Над могилою троянда
Нехай цвіте й дихає
Свіжим вітерцем.
Нехай щебечуть пташки
І виводять пташенят
Над простим пагорбом.
Із пагорба джерело
Нехай вічно витікає,
І над ним чаша
Золота світлом ясним
Радісно сяє.
І щоб кожен мандрівник
Пив би тут із чаші
Тієї цілющої води,
З нами б прощався
Тут серед полів!

Встромила собі в груди ніж і померла.
І справді, поховали Абесалома й Етері разом.

Абесалом і Етері.
Були створені одне для одного.

Повернувся Мурман, знайшов могилу Абесалома й Етері, розкопав могилу і ліг між ними.
Вирос на його могилі колючий кущ, а на могилах Абесалома й Етері — троянда й фіалка. Тягнуться троянда й фіалка, хочуть обійняти одна одну, але стоїть між ними колючий кущ і не дає з’єднатися. А з-під ніг Мурмана вилізли цуценята й виють.

Добре слово — казкар хороший.
Вино добре — добре його п’єш.

↑ Догори

Абесалом та Етері

Інші казки