Арись - поле
У старого була дочка-красуня, жив він із нею тихо та мирно, поки не одружився на іншій жінці, а та жінка була зла відьма. Не полюбила вона падчерку, причепилася до старого:— Прожени її з дому, щоб я її й на очі не бачила.
Старий узяв та й видав свою дочку заміж. Живе вона з чоловіком та радіє, і народився у них хлопчик.
А відьма ще дужче злиться, заздрість їй спокою не дає; вичекала вона час, перетворила свою падчерку на звіра Арись-поле та вигнала в темний ліс, а в падчерчину сукню вдягла свою рідну дочку і підставила її замість старої дочки.
Так усе хитро зробила, що ні чоловік, ні люди — ніхто обману не помітив. Тільки стара нянька одна й здогадалася, а сказати боїться.
З того самого дня, як тільки дитина проголодається, нянька несе її до лісу й заспівує:
— Арись-поле! Дитина кричить,
Дитина кричить, пити-їсти хоче.
Арись-поле прибіжить, скине свою шкурку під колоду, візьме хлопчика, нагодує, потім знову надіне шкурку та й піде в ліс.
«Куди це нянька з дитиною ходить?» — думає батько. Став за нею приглядатися та й побачив, як Арись-поле прибігла, скинула з себе шкурку, стала годувати малюка.
Батько підкрався з-за кущів, схопив шкурку та й спалив її.
— Ах, щось димом пахне; мабуть, моя шкурка горить! — каже Арись-поле.
— Ні, — відповідає нянька, — це, певно, дроворуби ліс підпалили.
Шкурка згоріла, Арись-поле набула колишнього вигляду та розповіла все чоловікові.
Тоді зібралися люди, схопили відьму та прогнали її разом із її дочкою.
Інші казки
