Дурний мужик
Жив у одному селі чоловік з жінкою. Усім чоловік був хороший: і працьовитий, і не ледачий, та одним ображений долею — мало було в нього розуму. Раз посилає жінка чоловіка в ліс за дровами.— Поїдь, — каже, — наруби дров, я хоч піч затоплю та щей наварю.
Чоловік запряг коня й поїхав. Приїхав у ліс, виліз на велику сосну, дістав із-за пояса сокиру й хоче рубати той сук, на який сів. Трапилося в цей час проїжджати повз чоловікові із сусіднього села. Поглянув він на чоловіка та й крикнув:
— Що ти, безумний, робиш? Адже ж уб’єшся!
Чоловік глянув на нього й сказав:
— А ти звідки знаєш, що впаду? Адже не святий! Їдь собі своєю дорогою.
Селянин бачить, що немає чого розмовляти з дурнем, і поїхав далі. Не встиг від’їхати й десятка сажнів, як сук підломився, чоловік упав і розбився. Полежав він трохи, поохав, встав і пішов наздоганяти того селянина, що сказав, що він упаде.
Наздогнав, упав йому в ноги:
— Батьку рідний! Бачу, що ти святий, скажи ж мені тепер, коли буде кінець мого життя!
Селянинові спало на думку пожартувати з дурня — він сказав:
— Поїдь тепер додому, попрощайся з домашніми і знову повернись сюди: помреш біля тієї сосни, яку хотів рубати на дрова.
Чоловік злякався і спитав:
— А що, батьку, якщо я не поїду більше в ліс, то, може, і не помру?
— Ні, вже краще послухай мене, а не послухаєшся — буде гірше.
Чоловік повернувся до свого коня. Йому вже було не до дров, сів на коня й поїхав додому. Жінка давно чекала свого чоловіка, а коли побачила, що він приїхав без дров, почала його лаяти. Але він не слухав її і розповів, що зустрів у лісі святого чоловіка і що той передбачив йому швидку смерть. Жінка сказала:
— Годі брехати! Над тобою пожартували, а ти слухаєш!
Але чоловік попрощався зі своїми домашніми і поїхав у ліс.
Приїхав, зліз з коня й пішов шукати ту сосну, яку хотів рубати на дрова. Довго ходив, шукав і раптом спіткнувся, упав. «Ну, — подумав, — тепер уже, мабуть, помер», — і не наважився встати.
Кінь його постояв, постояв та й пішов додому. Чоловік хоч і чув, що кінь іде, але не наважився відкрити очі й піднятися на ноги, а лежав і не рухався. Стемніло. Вибігла зграя вовків, погналася за конем. Чоловік і тут не встав: нащо йому кінь, якщо він помер?
Жінка довго чекала чоловіка, турбувалася, а вранці повідомила сільському старості, що чоловік не повернувся з лісу. Староста зібрав селян, і пішли вони шукати чоловіка. Довго блукали лісом, нарешті один натрапив на дурня. Зібралися всі біля нього, дивляться, думають, що він і справді помер.
А він раптом і каже:
— Вам чого треба?
Староста питає:
— А ти чого тут лежиш?
— Бачиш, помер, сліпий, чи що?
— А якщо ти помер, то я тебе воскрешу! — Зняв староста ремінь та й давай шмагати дурня.
Чоловік схопився на ноги і став усіх обіймати, дякувати, що воскресили, а потім бігом додому.
Біля свого села бачить: несуть помершого на цвинтар. Чоловік каже:
— Несіть у ліс, там його воскресять. Я сам учора помер, а сьогодні мене воскресили!
Його відлупцювали і прогнали. З тих пір і прозвали дурного чоловіка покійником.
Інші казки
