Сім Семенів

Жив-був старий із старою. Настав час: чоловік помер. Залишилося у нього сім синів-близнюків, що на прізвисько сім Семенів.

Ось вони ростуть та ростуть, усі один в одного і обличчям, і статтю, і щоранку виходять орати землю всі семеро.

Трапилося так, що тією стороною їхав цар: бачить із дороги, що далеко в полі оруть землю, як на панщині, — так багато народу! — а йому відомо, що в тій стороні немає панської землі.

Ось посилає цар свого конюшого дізнатися, що за люди такі оруть, якого роду й звання, панські чи царські, дворові чи які, чи наймані?

Приходить до них конюший, питає:

— Що ви за люди такі є, якого роду й звання? Відповідають йому:

— А ми такі люди, мати народила нас, сім Семенів, а оремо ми землю батькову й дідову.

Повернувся конюший і розповів цареві все, як чув. Дивується цар.

— Такого дива я не чув! — каже він і тут же посилає сказати семи Семенам, що чекає їх до себе в терем на службу й посилки.

Зібралися всі семеро і приходять у царські палати, стають у ряд.

— Ну, — каже цар, — відповідайте: до якого ремесла хто здатний, яку справу знаєте? Виходить старший.

— Я, — каже, — можу викувати залізний стовп заввишки у двадцять сажнів.

— А я, — каже другий, — можу встановити його в землю.

— А я, — каже третій, — можу вилізти на нього і оглянути навколо далеко-далеко все, що по білому світу діється.

— А я, — каже четвертий, — можу збудувати корабель, що ходить по морю, як по суші.

— А я, — каже п’ятий, — можу торгувати різними товарами по чужих землях.

— А я, — каже шостий, — можу з кораблем, людьми та товарами пірнути в море, плавати під водою і випливти, де треба.

— А я — злодій, — каже сьомий, — можу дістати, що сподобається чи полюбиться.

— Такого ремесла я не терплю в своєму царстві-державі, — відповів сердито цар останньому, сьомому Семену, — і даю тобі три дні, щоб вибратися з моєї землі, куди тобі завгодно; а всім іншим шести Семенам наказую залишитися тут.

Зажурився сьомий Семен: не знає, як йому бути і що робити.

А цареві до вподоби була красуня-царевна, що живе за горами, за морями. Ось бояри, воєводи царські і згадали, що сьомий Семен, мовляв, знадобиться і, можливо, зуміє привезти чудову царевну, і почали вони благати царя залишити Семена. Подумав цар і дозволив йому залишитися.

Ось наступного дня цар зібрав своїх бояр і воєвод і весь народ, наказує семи Семенам показати своє вміння.

Старший Семен, не гаючи часу, викував залізний стовп заввишки у двадцять сажнів. Цар наказує своїм людям встановити залізний стовп у землю, але як ні бився народ, не зміг його встановити.

Тоді наказав цар другому Семену встановити залізний стовп у землю. Семен другий, не довго думаючи, підняв і вп’яв стовп у землю.

Потім Семен третій виліз на цей стовп, сів на верхівку і став оглядати навколо далеко, як і що діється по білому світу; і бачить сині моря, на них, як плями, мріють кораблі, бачить села, міста, народу безліч, але не помічає тієї чудової царевни, що сподобалася цареві. І став ще пильніше дивитися на всі боки і раптом запримітив: у вікні в далекому теремі сидить красуня-царевна, рум’яна, білолица і тонкокожа: видно, як мозки переливаються по кісточках.

— Бачиш? — кричить йому цар.

— Бачу.

— Злазь же швидше вниз і дістань царевну, як там знаєш, щоб була мені за всяку ціну!

Зібралися всі семеро Семенів, збудували корабель, навантажили його всяким товаром, і всі разом попливли морем діставати царевну за сизими горами, за синіми морями.

Їдуть, їдуть між небом і землею, пристають до невідомого острова біля пристані.

А Семен найменший узяв із собою в дорогу сибірського кота вченого, що може ходити по ланцюгу, подавати речі, викидати різні німецькі штуки.

І вийшов найменший Семен із своїм котом сибірським, йде по острову, а братів просить не зходити на землю, поки він сам не повернеться.

Йде по острову, приходить у місто і на площі перед царевниним теремом забавляється з котом вченим, сибірським: наказує йому подавати речі, скакати через плетку, викидати німецькі штуки.

На ту пору царевна сиділа у вікні і побачила невідомого звіра, якого у них і не водилося відродження. Тоді ж посилає свою служницю дізнатися, що за звір такий і чи продажний він? Слухає Семен красну дівчину, царевнину служницю, і каже:

— Звір мій — кіт сибірський, а продавати — не продаю ні за які гроші, а якщо дуже кому він сподобається, тому подарую.

Так і розповіла служниця своїй царевні, а царевна знову підсилає свою дівчину до Семена-злодія:

— Дуже, мовляв, звір твій сподобався!

Пішов Семен у терем царевнин і приніс їй у дар свого кота сибірського; просить тільки за це пожити в її теремі три дні і скуштувати царського хліба-солі, та ще додав:

— Навчити тебе, прекрасна царевно, як гратися і забавлятися з невідомим звіром, з сибірським котом?

Царевна дозволила, і Семен залишився ночувати в царському теремі.

Пішла чутка по палатах, що у царевни завівся дивний невідомий звір; зібралися всі: і цар, і цариця, і царевичі, і царевни, і бояри, і воєводи, — усі дивляться, милуються, не намилуються на веселого звіра, вченого кота. Усі бажають дістати й собі такого і просять царевну; але царевна нікого не слухає, не дарує нікому свого сибірського кота, гладить його по шовковій шерсті, забавляється з ним день і ніч, а Семена наказує поїти й частувати вдосталь, щоб йому було добре.

Дякує Семен за хліб-сіль, за частування і за ласки, і на третій день просить царевну завітати до нього на корабель, подивитися на його устрій і на різних звірів, бачених і небачених, відомих і невідомих, що привіз він із собою.

Царевна запиталася у батюшки-царя і ввечері з служницями і няньками пішла дивитися корабель Семена і звірів його, бачених і небачених, відомих і невідомих.

Приходить, на березі чекає на неї Семен найменший і просить царевну не гніватися і залишити на землі няньок і служниць, а самуй завітати на корабель:

— Там багато звірів різних і красивих; який тобі сподобається, той і твій! А всіх обдарувати, кому що сподобається, — і няньок, і служниць — не можемо.

Царевна погодилася і наказує нянькам та служницям чекати її на березі, а сама йде за Семеном на корабель дивитися дива дивні, звірів чудових.

Як увійшла — корабель і відплив і пішов гуляти по синєму морю.

Цар чекає, не дочекається царевни. Приходять няньки і служниці, плачуть, розповідаючи своє горе. І розгнівався цар, наказує негайно влаштувати погоню.

Спорядили корабель, і погнався царський корабель за царевною. Ледь мріє далеко — пливе корабель Семенів і не знає, що за ним царська погоня летить — не пливе! Ось уже близько!

Як побачили сім Семенів, що погоня вже близько — ось-ось дожене! — пірнули і з царевною, і з кораблем. Довго пливли під водою і піднялися нагору тоді, коли близько стало до рідної землі.

А царська погоня плавала три дні, три ночі; нічого не знайшла, з тим і повернулася.

Приїжджають сім Семенів із прекрасною царевною додому, глядь — на березі висипало народу, як гороху, безліч! Сам цар чекає біля пристані і зустрічає заморських гостей: семеро Семенів із прекрасною царевною, з радістю великою.

Як зійшли вони на берег, народ став кричати і гуляти, а цар поцілував царевну в цукрові уста, повів у палати білокам’яні, посадив за столи дубові, скатертини брані, частував всякими напоями медовими і наїдками цукровими і незабаром відсвяткував весілля з душею-царевною — і було весело і великий бенкет, що на весь хрещений світ!

А семи Семенам дав волю по всьому царстві-державі жити да поживати привольно, торгувати безмитно, володіти землею жалуваною безобидно; всякими ласками обдарував і додому відпустив із казною на розживу.

Була й у мене клячонка — воскові плечонка, плеточка горохова. Бачу: горить у мужика овін; клячонку я поставив, пішов овін заливати. Поки овін заливав, клячонка розтала, плеточку ворони розкльовували. Торгував цеглою, лишився ні з чим; був у мене шлик, підворітню шмиг, та колешко збив, і тепер болить.

Тим і казці кінець!

↑ Догори

Сім Семенів

Інші казки