Кузьма Скоробогатий
Жив-живів Кузьма сам-один у темному лісі. Ні зняти, ні надіти в нього нічого не було, а постелити — і не заводив.Ось поставив він пастку. Вранці пішов подивитися — потрапила лисиця.
— Ну, лисицю тепер продам, гроші візьму, на те й одружуся.
Лисиця йому каже:
— Кузьмо, відпусти мене, я тобі велике добро зроблю, зроблю тебе Кузьмою Скоробогатим, тільки ти спек мені одну курку з маслицем — пожирнішу.
Кузьма погодився. Спік курку. Лисиця наїлася м’яса, побігла в царські заповідні луки й почала на тих заповідних луках кататися.
— У-у-у! У царя була в гостях, що хотіла — пила й їла, завтра кликали, знову піду.
Біжить вовк і питає:
— Чого, кумо, катаєшся, гавкаєш?
— Як мені не кататися, не гавкати! У царя була в гостях, що хотіла — пила й їла, завтра кликали, знову піду.
Вовк і просить:
— Лисичко, не сведеш мене до царя на обід?
— Стане царь через одного тебе турбуватися. Збирайтеся ви — сорок вовків, тоді поведу вас у гості до царя.
Вовк став по лісі бігати, вовків збирати. Зібрав сорок вовків, привів їх до лисиці, і лисиця повела їх до царя. Прийшли до царя, лисиця забігла вперед і каже:
— Царю, добрий чоловік Кузьма Скоробогатий кланяється тобі сорока вовками.
Царь зрадів, наказав усіх вовків загнати в загороду, замкнути наглухо і сам думає: «Багатий чоловік Кузьма!»
А лисиця побігла до Кузьми. Наказала спекти ще одну курку з маслицем — пожирнішу, пообідала ситно й пустилася на царські заповідні луки.
Катається, валяється по заповідних луках. Біжить ведмідь повз, побачив лисицю й каже:
— Оце ж, проклята хвостомеля, як наїлася!
А лисиця йому:
— У-у-у! У царя була в гостях, що хотіла — пила й їла, завтра кликали, знову піду.
Ведмідь став просити:
— Лисичко, не сведеш мене до царя на обід?
— Для одного тебе царь і турбуватися не захоче. Збери сорок чорних ведмедів — поведу вас у гості до царя.
Ведмідь побіг у дуброви, зібрав сорок чорних ведмедів, привів їх до лисиці, і лисиця привела їх до царя. Сама забігла вперед і каже:
— Царю, добрий чоловік Кузьма Скоробогатий кланяється тобі сорока ведмедями.
Царь дуже тому зрадів, наказав загнати ведмедів і замкнути наглухо. Сам думає: «Оце ж багатий чоловік Кузьма!»
А лисиця знову прибігла до Кузьми. І наказала засмажити курку з півником, з маслицем — пожирнішу. З’їла на здоров’я — і давай кататися в царських заповідних лісах.
Біжить повз соболь із куницею:
— Оце ж, лукава лисиця, де так жирно наїлася?
— У-у-у! У царя була в гостях, що хотіла — пила й їла, завтра кликали, знову піду.
Соболь і куниця стали благати лисицю:
— Кумочко, сведи нас до царя. Ми хоч подивимося, як бенкетують.
Лисиця їм каже:
— Зберіть сорок сороків соболів та куниць — поведу вас до царя.
Зібрали соболь і куниця сорок сороків соболів і куниць. Лисиця привела їх до царя, сама забігла вперед:
— Царю, добрий чоловік Кузьма Скоробогатий кланяється тобі сорока сороками соболів та куниць.
Царь не може надивитися багатству Кузьми Скоробогатого. Наказав і цих звірів загнати, замкнути наглухо.
«Оце ж, — думає, — біда, який багач Кузьма!»
Наступного дня лисиця знову прибігає до царя:
— Царю, добрий чоловік Кузьма Скоробогатий наказав тобі кланятися і просить відро з обручами — міряти срібні гроші. Свої-то відрі в нього золотом зайняті.
Царь без відмови дав лисиці відро з обручами. Лисиця прибігла до Кузьми й наказала міряти відрами пісок, щоб виблищав у відра бік.
Як виблищав у відра бік, лисиця заткнула за обручі скількись дрібних грошиків і понесла назад цареві. Принесла й стала сватати в нього прекрасну царевну за Кузьму Скоробогатого.
Царь бачить — грошей у Кузьми багато: за обручі запали, він і не помітив. Царь не відмовляє, наказує Кузьмі збиратися й приїжджати.
Поїхав Кузьма до царя. А лисиця вперед забігла й підговорила робітників підпиляти місток.
Кузьма тільки що виїхав на місток — він разом із ним і впав у воду.
Лисиця стала кричати:
— Ой лишечко! Пропав Кузьма Скоробогатий!
Царь почув і негайно послав людей перехопити Кузьму. Ось вони перехопили його, а лисиця кричить:
— Ой лишечко! Треба Кузьмі одяг дати — який найкращий.
Царь дав Кузьмі свій святковий одяг.
Приїхав Кузьма до царя. А в царя ні пива варити, ні вина курити — усе готове.
Обвінчався Кузьма з царевною і живе в царя тиждень, живе другий.
— Ну, — каже царь, — поїдемо тепер, люб’язний зяте, до тебе в гості.
Кузьмі робити нічого, треба збиратися. Запрягли коней і поїхали. А лисиця вирушила вперед. Бачить — пастухи стережуть стадо овець, вона їх питає:
— Пастухи, пастухи! Чиє стадо пасете?
— Змія Горинича.
— Кажіть, що це стадо Кузьми Скоробогатого, а то їдуть царь Вогонь і цариця Блискавиця: якщо не скажете їм, що це стадо Кузьми Скоробогатого, вони вас усіх і з вівцями спалять!
Пастухи бачать, що діло неминуче, і обіцяли казати про Кузьму Скоробогатого, як лисиця навчила.
А лисиця пустилася вперед. Бачить — інші пастухи стережуть корів.
— Пастухи, пастухи! Чиє стадо пасете?
— Змія Горинича.
— Кажіть, що стадо це Кузьми Скоробогатого, а то їдуть царь Вогонь і цариця Блискавиця: вони вас усіх з коровами спалять, якщо будете згадувати Змія Горинича!
Пастухи погодилися. Лисиця знову побігла вперед. Добігає до конського табуну Змія Горинича, наказує пастухам казати, що цей табун Кузьми Скоробогатого.
— А то їдуть царь Вогонь і цариця Блискавиця: вони вас усіх з кіньми спалять!
І ці пастухи погодилися.
Лисиця біжить вперед. Прибігає до Змія Горинича прямо в білокаменні палати:
— Здоров, Змію Гориничу!
— Що скажеш, лисичко?
— Ну, Змію Гориничу, тепер тобі треба швидко-нашвидко ховатися. Їде грізний царь Вогонь і цариця Блискавиця, все палять і спалюють. Стада твої з пастухами припалили й спалили. Я не стала гаяти час — пустилася до тебе сказати, що сама ледве від диму не задохнулася.
Змій Горинич зажурився:
— Ох, лисичко, куди ж я подінуся?
— Є в твоєму саду старий заповідний дуб, середина вся вигнила; біжи, сховайся в дуплі, поки царь Вогонь із царицею Блискавицею повз не проїдуть.
Змій Горинич зі страху сховався в це дупло, як лисиця навчила.
Кузьма Скоробогатий їде собі да їде з царем і з дружиною-царевною. Діїжджають вони до вівчарського стада. Царевна питає:
— Пастушки, чиє стадо пасете?
— Кузьми Скоробогатого.
Царь тому й рад:
— Ну, люб’язний зяте, багато ж у тебе овець!
Їдуть далі, діїжджають до коров’ячого стада.
— Пастушки, чиє стадо пасете?
— Кузьми Скоробогатого.
— Ну, люб’язний зяте, багато ж у тебе корів!
Їдуть вони далі; пастухи коней пасуть.
— Чий табун?
— Кузьми Скоробогатого.
— Ну, люб’язний зятю, багато ж у тебе коней!
Ось приїхали до палацу Змія Горинича.
Лисиця зустрічає гостей, низько кланяється, вводить їх у білокаменні палати, садить за дубові столи, за брані скатерти...
Стали вони бенкетувати, пити-їсти й веселитися. Бенкетують день, бенкетують другий, бенкетують вони тиждень.
Лисиця й каже Кузьмі:
— Ну, Кузьмо! Перестань гуляти — треба справу робити. Іди з царем у зелений сад; у тому саду стоїть старий дуб, а в тому дубі сидить Змій Горинич, він від вас сховався. Розстріляй дуб на дрібні шматки.
Кузьма пішов із царем у зелений сад. Побачили вони старий заповідний дуб, і стали вони в той дуб стріляти. Тут Змієві Гориничу і смерть прийшла.
Кузьма Скоробогатий став жити-поживати з дружиною-царевною в білокаменних палатах і лисичку що дня частувати куркою.
Інші казки
