Мужик, ведмідь і лисиця
Орав чоловік ниву, прийшов до нього ведмідь і каже:— Чоловіче, я тебе зламаю!
— Ні, не чіпай; я ось сію ріпу, собі візьму хоч корінці, а тобі віддам вершки.
— Нехай буде так, — сказав ведмідь, — а якщо обманеш — то в ліс по дрова до мене хоч не їдь!
Сказав і пішов у діброву.
Настав час: чоловік ріпу копає, а ведмідь із діброви вилазить:
— Ну, чоловіче, давай ділити!
— Гаразд, ведмедику! Давай я привезу тобі вершки, — і відвіз йому віз ботви.
Ведмідь залишився задоволений чесним поділом. От чоловік накладав свою ріпу на віз і повіз у місто продавати, а назустріч йому ведмідь:
— Чоловіче, куди ти їдеш?
— А ось, ведмедику, їду в місто корінці продавати.
— Дай-ка спробувати, який корінець! Чоловік дав йому ріпу. Ведмідь як з’їв:
— А-а, — заревів, — ти мене обманув, чоловіче! Корінці твої солоденькі. Тепер не їдь до мене по дрова, а то задеру!
Чоловік повернувся з міста і боїться їхати в ліс; спалив і полички, і лавочки, і кадушки, нарешті робити нема чого — треба в ліс їхати.
В’їжджає потроху; звідки ні візьмись, біжить лисиця.
— Що ти, чоловіче, — питає вона, — так тихо йдеш?
— Боюся ведмедя, сердитий на мене, обіцяв задрати.
— Не бійся ведмедя, рубай дрова, а я стану кричати; якщо спитає ведмідь: “Що це таке?” — скажи: “Ловлять вовків і ведмедів”.
Чоловік взявся рубати; дивиться — аж ведмідь біжить і чоловіку кричить:
— Гей, старий! Що це за крик? Чоловік каже:
— Вовків ловлять та ведмедів.
— Ох, чоловіче, поклади мене в сани, закидай дровами та зв’яжи мотузкою; може, подумають, що колода лежить.
Чоловік поклав його в сани, зв’язав мотузкою і давай обухом бити його в голову, поки ведмідь зовсім не здох.
Прибігла лисиця і каже:
— Де ведмідь?
— А ось, здох!
— Ну що ж, чоловіче, тепер треба мене пригостити.
— Прошу, лисичко! Поїдемо до мене, я тебе пригощу. Чоловік їде, а лисиця вперед біжить; став чоловік під’їжджати до дому, свиснув своїм собакам і нацькував лисицю.
Лисиця кинулася до лісу і юрк у нору; сховалася в норі й питає:
— Ох ви, мої оченята, що ви дивилися, коли я бігла?
— Ох, лисичко, ми дивилися, щоб ти не спіткнулася.
— А ви, вушка, що робили?
— А ми все слухали, далеко ли пси женуть.
— А ти, хвосте, що робив?
— Я-то, — сказав хвіст, — увесь час метався під ногами, щоб ти заплуталася, та впала, та до собак у зуби потрапила.
— А-а, канальо! Так нехай же тебе собаки їдять. І, висунувши з нори свій хвіст, лисиця закричала:
— Їжте, собаки, лисячий хвіст!
Собаки за хвіст потягнули і лисицю розірвали.
Так часто буває: від хвоста й голова пропадає.
Інші казки
