Лисиця і тетерук
Тетерук сидів на дереві. Лисиця підійшла до нього і каже:— Здоров, тетеручку, мій дружечку, як почула твій голосочок, так і прийшла тебе провідати.
— Дякую за добре слово, — сказав тетерук.
Лисиця вдала, що не розчула, і каже:
— Що кажеш? Не чую. Ти б, тетеручку, мій дружечку, зійшов на травку погуляти, поговорити зі мною, а то я з дерева не розчую.
Тетерук сказав:
— Боюся я зійти на траву. Нам, птахам, небезпечно ходити по землі.
— Чи ти мене боїшся? — сказала лисиця.
— Не тебе, так інших звірів боюся, — сказав тетерук. — Різні звірі бувають.
— Ні, тетеручку, мій дружечку, нині указ оголосили, щоб по всій землі мир був. Нині вже звірі один одного не чіпають.
— Ось добре, — сказав тетерук, — а то он собаки біжать; якби по-старому, тобі б треба було втікати, а тепер тобі боятися нічого.
Лисиця почула про собак, насторожила вуха і хотіла втекти.
— Куди ж ти? — сказав тетерук. — Адже нині указ, собаки не чіпляться.
— А хто їх знає! — сказала лисиця. — Може, вони указу не чули.
І втекла.
Інші казки
