Лисиця і козел

Бігла лисиця, на ворону задивилася — і потрапила в колодязь. Води в колодязі було небагато: втопитися не можна, та й вискочити — теж. Сидить лисиця, сумує.

Іде козел — розумна голова; йде, бородою трясе, рогами мотає; заглянув від нудьги в колодязь, побачив там лисицю й питає:

— Що ти там, лисичко, робиш?
— Відпочиваю, голубчику, — відповідає лисиця, — там, нагорі, спекотно, от я сюди забралася. Ох, як тут прохолодно та добре! Водиці холодненької — скільки хочеш!
А козлові давно пити хочеться.
— Чи хороша вода? — питає козел.
— Чудова, — відповідає лисиця. — Чиста, холодна! Стрибай сюди, якщо хочеш; тут обом нам місця вистачить.

Стрибнув з дурні козел, ледве лисиці не придавив. А вона йому:
— Ех, бородатий дурнику, навіть стрибнути не вмієш — увесь оббризкав.
Стрибнула лисиця козлові на спину, зі спини на роги, та й геть із колодязя.
Ледве не загинув козел із голоду в колодязі; ледве-ледве його знайшли та за роги витягли.

Інші казки

• Мужик, ведмідь і лисиця
• Сестричка Оленка і братик Іванушка
• Бобове зернятко
• Чого на світі не буває
• У страху очі великі