Морозко
У мачухи була падчерка та рідна дочка. Рідна, що б не зробила, за все її гладять по голівці та примовляють: "Розумниця!" А падчерка, як би не старалася — нічим не вгодить, усе не так, усе погано. А треба правду сказати, дівчинка була золото, у хороших руках вона б як сир у маслі купалася, а у мачухи кожен день слізьми умивалася. Що робити? Вітер хоч пошумить, та затихне, а стара баба розійдеться — не скоро вгамується, усе буде вигадувати та зуби чесати. І вигадала мачуха падчерку з двору зігнати:— Везіть, везіть, старий, її куди хочете, щоб мої очі її не бачили, щоб мої вуха про неї не чули, та не везіть до рідних у теплу хату, а в чисте поле на мороз!
Старий зажурився, заплакав, однак посадив дочку на сани, хотів прикрити попоною — і те побоявся, повіз бездомну в чисте поле, скинув на сугріб, перехрестив, а сам швидше додому, щоб очі не бачили доччиної смерті.
Залишилася бідненька, тремтить і тихенько молитву творить. Приходить Мороз, підстрибує, підскакує, на красну дівчину поглядає:
— Дівчино, а дівчино, я Мороз червоний ніс!
— Ласкаво просимо, Мороз! Знать, Бог тебе приніс по мою душу грішну.
Мороз хотів її вдарити і заморозити, але сподобалися йому її розумні слова, жаль стало! Кинув він їй шубу. Вдягнулася вона в шубу, підібрала ніжки, сидить.
Знову прийшов Мороз червоний ніс, підстрибує-підскакує, на красну дівчину поглядає:
— Дівчино, а дівчино, я Мороз червоний ніс!
— Ласкаво просимо, Мороз! Знать, Бог тебе приніс по мою душу грішну.
Мороз прийшов зовсім не по душу, він приніс красній дівчині скриню високу та важку, повну всякого посагу. Сіла вона в шубці на скриньці, така веселенька, така гарненька! Знову прийшов Мороз червоний ніс, підстрибує-підскакує, на красну дівчину поглядає. Вона його привітала, а він їй подарував сукню, шиту і сріблом, і золотом. Наділа вона і стала така красуня! Сидить і пісеньки співає.
А мачуха по ній поминки справляє, напекла млинців.
— Іди, чоловіче, вези хоронити свою дочку. Старий поїхав. А собачка під столом:
— Тяв, тяв! Старикову дочку в золоті, в сріблі везуть, а старухину женихи не беруть!
— Мовчи, дурна! На млинець, скажи: старухину дочку женихи візьмуть, а стариковій самі кісточки привезуть!
Собачка з'їла млинець та знову:
— Тяв, тяв! Старикову дочку в золоті, в сріблі везуть, а старухину женихи не беруть!
Старуха і млинці давала, і била її, а собачка все своє:
— Старикову дочку в золоті, в сріблі везуть, а старухину женихи не візьмуть!
Скрипнули ворота, розчинилися двері, несуть скриню високу, важку, йде падчерка — пані панією сяє! Мачуха глянула — і руки врозь!
— Старий, старий, запрягай інших коней, вези мою дочку швидше! Посади на те саме поле, на те саме місце.
Повіз старий на те саме поле, посадив на те саме місце. Прийшов і Мороз червоний ніс, поглянув на свою гостю, підстрибав-підскакав, а добрих слів не дочекався, розсердився, вдарив її і вбив.
— Старий, іди, мою дочку привези, лихих коней запряжи, та саней не переверни, та скрині не впусти! А собачка під столом:
— Тяв, тяв! Старикову дочку женихи візьмуть, а старухину в мішку кісточки везуть!
— Не бреши! На пиріг, скажи: старухину в золоті, в сріблі везуть! Розчинилися ворота, старуха вибігла зустріти дочку, а замість неї обняла холодне тіло. Заплакала, заридала, та пізно!
Інші казки
