Лихо одноглазе
Жив коваль приспівно, ніякого лиха не знав.— Що це, — каже коваль, — ніякого я лиха на віку своєму в очі не бачив! Хоч би подивився, яке там таке лихо на світі.
Ось і пішов коваль лиха шукати. Ішов, ішов, зайшов у густий ліс; ніч близько, а ночувати нема де, і їсти хочеться. Дивиться навкруги і бачить: недалеко стоїть величезна хата. Постукав — ніхто не відгукується; відчинив двері, увійшов — пусто, недобре! Заліз коваль на піч і ліг спати без вечері.
Тільки вже почав засинати коваль, як двері відчинилися, і в хату увійшло ціле стадо баранів, а за ними Лихо — баба величезна, страшна, з одним оком. Понюхало Лихо навкруги і каже:
— Е, та в мене, мабуть, гості; буде мені, Лиху, що поснідати: давненько я людського м’яса не їла.
Розпалило Лихо смолоскип і зтягнуло коваля з печі, як малу дитину.
— Ласкаво просимо, несподіваний гостю! Дякую, що зайшов; мабуть, ти проголодався і знемігся, — і щупає Лихо коваля, чи товстий, а в того від страху всі живіття підвело.
— Ну, нічого робити, давай спершу повечеряємо, — каже Лихо; принесло велику в’язку дров, розтопило піч, зарізало барана, прибрало й підсмажило.
Сіли вечеряти. Лихо по чверті барана за раз у рот кладе, а ковалю шматок у горло не йде, хоч цілий день нічого не їв. Питає Лихо у коваля:
— Хто ти такий, добрий чоловіче?
— Коваль.
— А що вмієш кувати?
— Та все вмію.
— Викуй мені око!
— Добре, — каже коваль, — а чи є в тебе мотузка? Треба тебе зв’язати, бо ти не дасися: я б тобі око вковав.
Лихо принесло дві мотузки — одну товсту, а іншу тоншу. Коваль узяв мотузку тоншу, зв’язав Лихо, та й каже:
— А ну-ко, бабусю, повернись! Повернулося Лихо і розірвало мотузку. Ось коваль узяв уже товсту мотузку, скрутив бабусю добре.
— А ну-ко тепер повернись!
Повернулося Лихо і не розірвало мотузок.
Тоді коваль знайшов у хаті залізний шворень, розпалив його в печі додола, поставив Лиху на саме око, на здорове, та як ударить по шворню. Повернулося Лихо, розірвало всі мотузки, скочило, як скажене, сіло на поріг і крикнуло:
— Добре ж, злодію! Тепер ти не втечеш від мене.
Ще більше злякався коваль, сидить у кутку ні живий ні мертвий; так і просидів усю ніч — хоч спати хотілося. Вранці стало Лихо випускати баранів на поле, але всіх по одному: пощупає, чи точно баран, схопить за спину та й викине за двері. Коваль вивернув свій кожух шерстю догори, надів у рукави й пішов на четвереньках. Лихо пощупало: чує — баран, схопило коваля за спину та й викинуло з хати.
Скочив коваль, перехрестився і давай Бог ноги. Прибіг додому; знайомі його питають:
— Чого це ти посивів?
— У Лиха переночував, — каже коваль, — знаю я тепер, що таке лихо: і їсти хочеться, та не їси, і спати хочеться, та не спиш.
Інші казки
