Шемякин суд
Жили два брати. Один був бідний, а другий багатий. Не стало в бідного брата дров. Нічим витопити піч. Холодно в хаті. Пішов він у ліс, дров нарубав, а коня нема. Як дрова привезти?— Піду до брата, попрошу коня.
Неласкаво прийняв його багатий брат.
— Візьми коня, та дивись, великого воза не накладай, а вперед на мене не сподівайся: сьогодні дай, завтра дай, а потім і сам по світу ступай.
Привів бідняк коня додому й згадав:
— Ох, хомута-то в мене нема! Одразу не спитав, а тепер і ходити нема чого — не дасть брат.
Якось прив’язав міцніше дровни до хвоста братового коня й поїхав.
На зворотному шляху зачепилися дровни за пень, а бідняк не помітив, підхльостав коня. Кінь був гарячий, рванувся й відірвав хвіст. Як побачив багатий брат, що у коня хвоста нема, залаявся, закричав:
— Згубив коня! Я цієї справи так не залишу!
І подал на бідняка до суду.
Багато чи мало часу минуло, викликають братів у місто на суд. Ідуть вони, ідуть. Бідняк думає:
«Сам у суді не бував, а приказку чув: слабкий з сильним не боріться, а бідний з багатим не судіться. Засудять мене».
Ішли вони якраз по мосту. Перил не було. Підсковзнувся бідняк і впав з мосту. А на ту пору внизу по льоду їхав купець, везе старого батька до лікаря. Бідняк упав та прямо в сани потрапив і вбив старого насмерть, а сам залишився живий і неушкоджений.
Купець схопив бідняка:
— Ходімо до судді!
І пішли в місто троє: бідняк, багатий брат і купець.
Зовсім бідняк зажурився: «Тепер уже напевно засудять». Тут він побачив на дорозі важкий камінь. Схопив камінь, завернув у ганчірку й сунув за пазуху: «Сім бід — одна відповідь: коли не по мені стане суддя судити та засудить, уб’ю й суддю».
Прийшли до судді. До попередньої справи нове додалося. Став суддя судити, допитувати.
А бідний брат погляне на суддю, вийме з-за пазухи камінь у ганчірці та й шепоче судді:
— Суди, суддя, та поглядай сюди.
Так раз, і другий, і третій. Суддя побачив і думає: «Чи не золото мужик показує?»
Ще раз глянув — посул великий. «Коли й срібло, грошей багато».
І присудив безхвостого коня тримати бідному братові до тих пір, поки у коня хвіст не відросте.
А купцеві сказав:
— За те, що ця людина вбила твого батька, нехай він сам стане на льоду під тим же мостом, а ти стрибай на нього з мосту й задави його насмерть, як він твого батька задавив.
На тому суд і скінчився.
Багатий брат каже:
— Ну добре, так і бути, візьму в тебе безхвостого коня.
— Що ти, брате, — бідняк відповідає. — Нехай буде, як суддя присудив: подержу твого коня до тих пір, поки хвіст не виросте.
Став багатий брат умовляти:
— Дам тобі тридцять рублів, тільки віддай коня.
— Ну добре, давай гроші.
Відлічив багатий брат тридцять рублів, і на тому вони порозумілися.
Тут і купець став просити:
— Слухай, мужичку, я тобі твою провину прощаю, все одно батька не повернеш.
— Ні, ходімо, коли суд присудив, стрибай на мене з мосту.
— Не хочу твоєї смерті, помирись зі мною, а я тобі сто рублів дам, — просить купець.
Отримав бідняк від купця сто рублів. І тільки збирався йти, кличе його суддя:
— Ну, давай обіцяне.
Вийняв бідняк з-за пазухи узелок, розгорнув ганчірку й показав судді камінь.
— Ось що тобі показував та примовляв: «Суди, суддя, та поглядай сюди». Коли б ти мене засудив, так я б тебе вбив.
«Ось і добре, — думає суддя, — що судив я по цьому мужикові, а то й життя б не було».
А бідняк веселий, з піснями, додому прийшов.
Інші казки
