Добре, та погано
Зустрілися на дорозі пан і селянин.– Селянине, звідки ти?
– Здалеку, пане!
– А звідки саме?
– З Ростова міста, а пана Толстого.
– А чи велике місто?
– Не міряв.
– А чи сильне?
– Не боровся.
– Що ж там почем?
– Жито й овес по мішках, тютюн по ріжках, пряники по лавках, калачі по санках.
– А за чим їздив?
– За покупкою дорогою: за мірою гороху.
– Оце добре!
– Добре, та не дуже!
– А що ж?
– Їхав та й розсипав.
– Оце погано!
– Погано, та не дуже!
– А що ж?
– Розсипав-то міру, а підгріб-то дві!
– Оце добре!
– Добре, та не дуже!
– Та що ж?
– Посіяв, та рідкий.
– Оце погано!
– Погано, та не дуже!
– А що ж?
– Хоч рідкий, та стручками!
– Оце добре!
– Добре, та не зовсім!
– А що ж?
– Попівські свині звикли горох топтати-топтати, та й витоптали.
– Оце погано!
– Погано, та не дуже!
– А що ж?
– Я попівських свиней убив та два чани свіжини насолив.
– Оце добре!
– Добре, та не дуже!
– А що ж?
– Попівські собаки звикли свіжину тягати-тягати, та й повитягали.
– Оце погано!
– Погано, та не дуже!
– А що ж?
– Я тих собак убив та дружині шубу пошив.
– Оце добре!
– Добре, та не дуже!
– А що ж?
– Пішла моя дружина повз попівський двір; поп-то впізнав та шубу зняв.
– Оце погано!
– Погано, та не дуже!
– А що ж?
– Я з попом судився-судився, сивого мерина та руду корову спустив – от моя справа й вигоріла.
Інші казки
