Баба-Яга та Заморисько
Жив-був дід та баба; дітей у них не було. Що вони тільки не робили, як не молилися Богу, а баба все не народжувала. Отож одного разу пішов дід у ліс по гриби; на дорозі зустрічає його якийсь старий дід.— Я знаю, — каже, — що у тебе на думці; ти все про дітей думаєш. Піди по селу, збери з кожного двору по яєчку і посади на ті яйця квочку; що буде, сам побачиш!
Дід повернувся в село; у їхньому селі був сорок один двір; ось він обійшов усі двори, зібрав з кожного по яєчку і посадив квочку на сорок одне яйце.
Минуло два тижні, дивиться дід, дивиться і баба, — а з тих яєчок народилися хлопці; сорок міцних, здоровеньких, а один не вдався — кволий та слабкий! Став дід давати хлопцям імена; всім дав, а останньому не вистачило імені.
— Ну, — каже, — будь же ти Заморошка!
Ростуть у діда з бабою діти, ростуть не по днях, а по годинах; виросли і стали працювати, батькові з матір'ю допомагати: сорок молодців у полі возяться, а Заморошка вдома управляється. Прийшов час сінокосу; брати траву косили, стоги ставили, попрацювали з тиждень і вернулися в село; поїли, що Бог послав, і лягли спати. Дід дивиться і каже:
— Молодо-зелено! Їдять багато, сплять міцно, а діла, мабуть, нічого не зробили!
— А ти спершу подивись, батьку! — відгукується Заморошка. Дід зібрався і поїхав у луги; глянув — сорок стогів зметано.
— Ой да молодці хлопці! Скільки за один тиждень накосили і в стоги зметали.
Наступного дня дід знову зібрався в луги, захотілося на своє добро полюбуватися; приїхав — а одного стога як не бувало! Повернувся додому і каже:
— Ох, дітки! Адже один стіг пропав.
— Нічого, батьку! — відповідає Заморошка. — Ми цього злодія спіймаємо; дай-но мені сто рублів, а вже я справу зроблю. Взяв у батька сто рублів і пішов до коваля:
— Чи зможеш викувати мені такий ланцюг, щоб вистачило з ніг до голови обвити людину?
— Чому не викувати!
— Диви ж, роби міцніше; якщо ланцюг витримає — сто рублів плачу, а якщо лусне — пропав твій труд!
Коваль викував залізний ланцюг; Заморошка обвив його навколо себе, потягнув — він і луснув. Коваль удвічі міцніше зробив; ну, той годився. Заморошка взяв цей ланцюг, заплатив сто рублів і пішов сіно стерегти; сів під стіг і чекає.
Ось саме опівночі піднялася погода, заворушилося море, і виходить із морської глибини дивовижна кобилиця, підбігла до першого стога і почала пожирати сіно. Заморошка підскочив, опутав її залізним ланцюгом і сів верхи. Почала його кобилиця мчати, по долах, по горах носити; ні, не в силах збити вершника! Зупинилася вона і каже йому:
— Ну, добрий молодець, коли зумів ти всидіти на мені, то візьми — володій моїми лошатами.
Підбігла кобилиця до синього моря і голосно заіржала; тут сине море заворушилося, і вийшли на берег сорок один лоша; кінь коня кращий! Увесь світ обійди, ніде таких не знайдеш!
Вранці чує дід на дворі іржання, топіт; що таке? а це його синок Заморошка цілий табун пригнав.
— Здорово, — каже, — братці! Тепер у всіх у нас по коню є; поїдемо собі наречених шукати.
— Поїдемо!
Батько з матір'ю благословили їх, і поїхали брати в далеку дорогу.
Довго вони їздили по білому світу, та де стільки наречених знайти? Окремо одружуватися не хотілося, щоб нікому не було обидно; а яка мати похвалиться, що в неї якраз сорок одна дочка народилася?
Заїхали молодці за тридев'ять земель; дивляться: на крутій горі стоять білокам'яні палати, високою стіною обведені, у воріт залізні стовпи поставлені. Порахували — сорок один стовп. Ось вони прив'язали до тих стовпів своїх богатирських коней і йдуть на двір. Зустрічає їх баба-яга:
— Ох ви, незвані-непрошені! Як ви сміли коней без дозволу прив'язувати?
— Ну, стара, чого кричиш? Ти спершу напій-нагодуй, в лазню відведи, а потім про вісті питай.
Баба-яга нагодувала їх, напоїла, в лазню відвела і стала питати:
— Що, добрі молодці, діла шукаєте чи від діла шукаєте?
— Діла шукаємо, бабусю!
— Чого ж вам треба?
— Та наречених шукаємо.
— У мене є дочки, — каже баба-яга, кинулася в високі тереми і вивела сорок одну дівчину.
Тут вони посваталися, почали пити, гуляти, весілля справляти. Ввечері пішов Заморошка на свого коня подивитися. Побачив його добрий кінь і промовив людським голосом:
— Дивись, хазяїне! Як ляжете ви спати з молодими дружинами, одягніть їх у свої одяги, а на себе надіньте жіночі; інакше всі пропадемо!
Заморошка сказав це братам; одягли вони молодих дружин у свої одяги, а самі одяглися в жіночі і лягли спати. Усі заснули, тільки Заморошка очей не змикає. Саме опівночі закричала баба-яга грізним голосом:
— Гей ви, слуги мої вірні! Рубайте незваним гостям буйні голови. Прибігли слуги вірні і відрубали буйні голови дочкам баби-яги. Заморошка розбудив своїх братів і розповів усе, що було; взяли вони відрубані голови, настромили на залізні спиці навколо стіни, потім осідлали коней і поїхали швидко.
На ранок встала баба-яга, глянула у віконце — навколо стіни стирчать на спицях дочірні голови; страшно вона розлютилася, наказала подати свій вогняний щит, поскакала в погоню і почала палити щитом на всі чотири сторони. Куди молодцям сховатися? Попереду сине море, позаду баба-яга — і палить, і жене! Помирати б усім, та Заморошка був кмітливий: не забув він захопити у баби-яги хустинку, махнув тією хустинкою перед собою — і раптом перекинувся міст через все сине море; переїхали добрі молодці на інший берег. Заморошка махнув хустинкою в інший бік — міст зник, баба-яга повернулася назад, а брати поїхали додому.
Інші казки
