Ведмідь - липова нога

Жили-були дід із бабою.
Посіяли вони ріпку. Отож, навчився ведмідь ріпку в них красти. Пішов дід подивитися і бачить: багато ріпи понарвано та розкидано кругом.

Повернувся він додому та розповідає бабі. А вона йому каже:
— Та хто ж ріпу понаривав? Якби люди, то забрали б. Мабуть, це ведмідь бешкетує! Іди ж, діду, постережи злодія!

Дід узяв сокиру і пішов стерегти вночі. Ліг під тин і лежить. Раптом приходить ведмідь і давай тягати ріпу — нагріб цілу охапку і лізе через тин.

Дід схопився, кинув у нього сокирою і відрубав йому лапу. Сам утік, сховався. Заревів ведмідь і пішов на трьох лапах у ліс.
Дід узяв відрубану лапу, приніс додому:
— На, бабо, вари.

Баба обдерла ведмежу лапу, поставила варити, шерсть зі шкіри общипала, на шкіру сіла і почала прясти шерсть. Баба пряде. А ведмідь зробив собі липову ногу і пішов до діда з бабою.
Ось ведмідь йде, нога скрипить, а сам примовляє:

— Скрип, скрип, скрип,
На липовій нозі,
На березовій клюці.
Усі по селах сплять,
По селищах сплять,
Одна баба не спить —
На моїй шкірі сидить,
Мою шерсть пряде,
Моє м’ясо варить.

Баба почула це і каже:
— Іди ж ти, діду, зачини двері, ведмідь іде...
А ведмідь уже в сіни зайшов, двері відчиняє, сам примовляє:

— Скрип, скрип, скрип,
На липовій нозі,
На березовій клюці.
Усі по селах сплять,
По селищах сплять,
Одна баба не спить —
На моїй шкірі сидить,
Мою шерсть пряде,
Моє м’ясо варить.

Тоді дід із бабою злякалися. Дід сховався на полатях під корито, а баба — на печі, під чорні сорочки. Ведмідь заліз у хату, став шукати діда з бабою та й потрапив у підпілля.
Тут зібрався народ, і вбили ведмедя. Fairy girl