Віщий сон

Жив-був купець, і було в нього два сини: Дмитро та Іван. Раз увечері сказав їм батько:

— Ну, діти, кому що присниться, зранку мені розкажіть; а хто свій сон приховає, того накажу стратити.

Ось на ранок приходить старший син і каже батькові:

— Приснилось мені, батьку, ніби брат Іван високо літав по піднебесся на дванадцяти орлах; та ще ніби пропала в тебе улюблена вівця.

— А тобі, Ваню, що приснилося?

— Не скажу! — відповів Іван.

Скільки батько його не примушував, він уперся і на всі умовляння одне твердив: «Не скажу!» та «Не скажу!» Купець розсердився, покликав своїх приказчиків і наказав взяти непослушного сина та прив’язати до стовпа на великій дорозі.

Приказчики схопили Івана і, як сказано, прив’язали його до стовпа міцно-наміцно. Погано прийшлося доброму молодцеві: сонце пече його, голод і спрага змучили.

Трапилося їхати тією дорогою молодому царевичу; побачив він купецького сина, зжалівся і наказав звільнити його, одягнув у своє вбрання, привіз до свого палацу і почав розпитувати:

— Хто тебе до стовпа прив’язав?

— Рідний батько розгнівався.

— Чим же ти провинився?

— Не хотів розповісти йому, що мені приснилося.

— Ох, як же дурний твій батько, за таку дрібницю так жорстоко карати... А що тобі приснилося?

— Не скажу, царевичу!

— Як не скажеш? Я тебе від смерті врятував, а ти мені грубити хочеш? Говори зараз, а то буде погано!

— Батькові не сказав і тобі не скажу!

Царевич наказав посадити його у темницю; зараз же прибігли солдати і відвели його до кам’яного мішка.

Минув рік, задумав царевич одружитися, зібрався і поїхав у далеку державу свататися до Олени Прекрасної. У того царевича була рідна сестра, і незабаром після його від’їзду трапилося їй гуляти біля самої темниці.

Побачив її у віконце Іван — купецький син і закричав голосно:

— Змилуйся, царице, випусти мене на волю! Може, і я стану в пригоді. Адже я знаю, що царевич поїхав до Олени Прекрасної свататися; тільки без мене йому не одружитися, а хіба що головою заплатити. Мабуть, сама чула, яка хитра Олена Прекрасна і скільки женихів на той світ відправила.

— А ти берешся допомогти царевичу?

— Допоміг би, та крила у сокола зв’язані.

Цариця зараз же віддала наказ випустити його з темниці.

Іван — купецький син набрав собі товаришів, і було їх всіх разом з Іваном дванадцять чоловік, а схожі один на одного, як брати рідні — зростом у зріст, голосом у голос, волоссям у волосся. Одягнулися вони в однакові кафтани, по одній мірці пошиті, сіли на добрих коней і поїхали в дорогу.

Їхали день, і два, і три; на четвертий під’їхали до густого лісу, і почувся їм страшний крик.

— Стривайте, братці! — каже Іван. — Почекайте трохи, я на той шум піду.

Скочив з коня і побіг у ліс; дивиться — на галявині три старці сваряться.

— Здорові були, старі! Через що у вас сварка?

— Ех, молодий юначе! Дістали ми від батька в спадок три дивовижні речі: шапку-невидимку, килим-літачок і чоботи-скороходи; але ось уже сімдесят років, як сперечаємося, а поділитися ніяк не можемо.

— Хочете, я вас поділю?

— Зроби ласку!

Іван — купецький син натягнув свій тугий лук, наклав три стрілочки і пустив у різні боки; одному старцеві велів бігти направо, другому — наліво, а третього послав прямо:

— Хто з вас перший принесе стрілу, тому шапка-невидимка дістанеться; хто другий прийде, той килим-літачок отримає; а останній нехай візьме чоботи-скороходи.

Старці побігли за стрілками, а Іван — купецький син забрав усі дивовижні речі і повернувся до своїх товаришів.

— Братці, — каже, — пускайте своїх добрих коней на волю та сідайте до мене на килим-літачок.

Швидко всі сіли на килим-літачок і полетіли до царства Олени Прекрасної.

Прилетіли до її стольного міста, опустилися біля застави і пішли шукати царевича. Приходять до його двору.

— Що вам потрібно? — запитав царевич.

— Візьми нас, добрих молодців, до себе на службу; будемо тобі радіти і добра бажати від щирого серця.

Царевич прийняв їх на свою службу і розподілив: кого в кухарі, кого в конюхи, кого куди.

У той же день нарядився царевич по-святковому і поїхав представитися Олені Прекрасній. Вона його зустріла ласкаво, пригостила різними стравами і дорогими напоями, а потім почала розпитувати:

— А скажи, царевичу, по правді, навіщо до нас пожаловав?

— Та хочу, Олено Прекрасна, до тебе посвататися; підеш за мене заміж?

— Пожалуй, я згодна; тільки виконай спочатку три завдання. Якщо виконаєш — буду твоя, а ні — готуй свою голову під гострий топір.

— Задавай завдання!

— Буде у мене завтра, а що — не скажу; постарайся, царевичу, та принеси до мого незнайомого свою під пару.
Повернувся царевич до своєї квартири в великій журбі та смутку. Запитує його Іван — купецький син:
— Що, царевичу, невеселий? Чи може чим досадила тобі Олена Прекрасна? Поділися своїм горем зі мною, тобі легше буде.
— Так і так, — відповідає царевич, — задала мені Олена Прекрасна таку задачу, що жоден мудрець у світі не розгадає.
— Ну, це ще невелика біда! Лягай спати; ранок вечора мудріший, завтра справу розсудимо.

Царевич ліг спати, а Іван — купецький син надів шапку-невидимку та чоботи-скороходи — і марш до палацу до Олени Прекрасної; увійшов прямо до її спальні і слухає. Тим часом Олена Прекрасна віддавала такий наказ своїй улюбленій служниці:
— Візьми цю дорогу тканину і віднеси до шевця: нехай зробить черевик на мою ногу, і якнайшвидше.

Служниця побігла, куди наказано, а слідом за нею пішов і Іван.
Майстер одразу взявся за роботу, швидко зробив черевик і поставив на вікно; Іван — купецький син узяв той черевик і тихенько сховав у кишеню.

Заметушився бідний шевчик — робота зникла прямо з-під носа! Він шукав, шукав, усі куточки обшукав — все марно! «Оце диво! — думає. — Мабуть, нечистий зі мною пожартував!» Нічого робити, взявся знову за голку, зробив другий черевик і поніс до Олени Прекрасної.
— Який же ти млявий! — сказала Олена Прекрасна. — Скільки часу провозився з одним черевиком!

Сіла вона за робочий столик, почала вишивати черевик золотом, крупним перлинами обсипати, дорогоцінними каменями прикрашати.
А Іван тут же опинився, вийняв свій черевик і робить те саме: який камінець вона візьме, такий і він вибирає; де вона прикріпить перлину, так і він насаджує.

Закінчила роботу Олена Прекрасна, усміхнулася і каже:
— З чимось царевич завтра прийде!
«Почекай, — думає Іван, — ще невідомо, хто кого перехитрить!»

Повернувся додому і ліг спати; на світанку встав, одягнувся і пішов будити царевича; розбудив і дає йому черевик.
— Їдь, — каже, — до Олени Прекрасної і покажи черевик — це її перша задача!

Царевич умився, принарядився і поскакав до нареченої; а в неї гостей зібрано повні кімнати — усі бояри та вельможі, люди розумні. Як приїхав царевич, одразу заграла музика, гості з місць повскакували, солдати стали на караул.

Олена Прекрасна винесла черевик, обсипаний крупними перлинами, прикрашений дорогоцінними каменями; а сама дивиться на царевича, посміхається. Каже їй царевич:
— Гарний черевик, та без пари ні на що не годиться! Мабуть, треба подарувати тобі такий самий другий!

З цими словами він вийняв з кишені другий черевик і поклав його на стіл. Тут усі гості в долоні захлопали, в один голос закричали:
— Оце так царевич! Гідний одружитися з нашою государинею, з Оленою Прекрасною.
— А от побачимо! — відповіла Олена Прекрасна. — Нехай виконає іншу задачу.

Вечором пізно повернувся царевич додому ще похмуріший, ніж раніше.
— Годі, царевичу, сумувати! — сказав йому Іван — купецький син. — Лягай спати, ранок вечора мудріший.

Поклав його в ліжко, а сам надів чоботи-скороходи та шапку-невидимку і побіг до палацу до Олени Прекрасної. Вона в той самий час віддавала наказ своїй улюбленій служниці:
— Побіжи швидше на пташиний двір і принеси мені качку.

Служниця побігла на пташиний двір, а Іван за нею; служниця схопила качку, а Іван — качара і тим же шляхом повернувся назад.
Олена Прекрасна сіла за робочий столик, взяла качку, прикрасила їй крила стрічками, чубок — діамантами; Іван — купецький син дивиться і те саме робить з качаром.

Наступного дня у Олени Прекрасної знову гості, знову музика; випустила вона свою качку і запитує царевича:
— Вгадав мою загадку?
— Вгадав, Олено Прекрасна! Ось до твоєї качки пара, — і пускає одразу качара...

Тут усі бояри в один голос закричали:
— Оце так молодець царевич! Гідний взяти за себе Олену Прекрасну!
— Почекайте, нехай спочатку виконає третю задачу.

Вечором повернувся царевич додому такий похмурий, що й говорити не хоче.
— Не журися, царевичу, ліпше лягай спати; ранок вечора мудріший, — сказав Іван — купецький син.

Сам швидше надів шапку-невидимку та чоботи-скороходи і побіг до Олени Прекрасної. А вона зібралася їхати на синє море, сіла в коляску і помчалася; тільки Іван — купецький син не відставав ні на крок.

Приїхала Олена Прекрасна до моря і почала викликати свого дідуся. Хвилі заколисались, і з води піднявся старий дід — борода у нього золота, на голові волосся срібне. Він вийшов на берег:
— Здоровенька, внучко! Давненько я з тобою не бачився: все волосся переплуталося — причеши.

Ліг до неї на коліна і заснув солодким сном. Олена Прекрасна чеше діда, а Іван — купецький син стоїть у неї за плечима.

Бачить вона, що старий заснув, і вирвала у нього три срібні волосини; а Іван — купецький син не три волосини — цілий пучок вихопив. Дід прокинувся і закричав:
— Що ти робиш! Адже боляче!
— Вибач, дідусю! Давно тебе не чесала, все волосся переплуталося.

Дід заспокоївся і незабаром знову заснув. Олена Прекрасна вирвала у нього три золоті волосини; а Іван — купецький син схопив його за бороду і мало не всю відірвав.

Страшно скрикнув дід, підвівся на ноги і кинувся в море.
«Тепер царевич попався! — думає Олена Прекрасна. — Таких волосин йому не здобути».

Наступного дня зібралися до неї гості; приїхав і царевич. Олена Прекрасна показує йому три срібні та три золоті волосини і запитує:
- Чи бачив ти де таке диво?
- Знайшла чим хвалитися! Хочеш, я тобі цілий пучок подарю?
Вийняв і подав їй клок золотих волось та клок срібних.
Розсердилася Олена Прекрасна, побігла в свою опочивальню і стала дивитися у чарівну книгу: чи сам царевич відгадує, чи хто йому допомагає? І бачить по книзі, що не він хитрий, а хитрий його слуга, Іван — купецький син.
Повернулася до гостей і пристала до царевича:
— Пошли до мене свого улюбленого слугу.
— У мене їх дванадцять.
— Пошли того, що Іваном зветься.
— Та їх усіх звуть Іванами!
— Добре, — каже, — хай усі прийдуть! — А в думці тримає: «Я й без тебе знайду винуватого!»
Віддав царевич наказ — і незабаром з’явилися до палацу дванадцять добрих молодців, його вірних слуг; усі на одне лице, зростом у зріст, голос у голос, волосся у волосся.
— Хто з вас старший? — запитала Олена Прекрасна.
Вони разом усі закричали:
— Я старший! Я старший!
«Ну, — думає вона, — тут просто так нічого не дізнаєшся!» — і наказала подати одинадцять простих чарок, а дванадцяту — золоту, з якої завжди сама пила; налила ті чарки дорогим вином і стала добрих молодців частувати.
Ніхто з них не бере простої чарки, усі до золотої потягнулися і давай її виривати один в одного: тільки галасу наробили та вино розплескали!
Бачить Олена Прекрасна, що жарт її не вдався; наказала цих молодців нагодувати-напоїти і спати в палаці положити.
Ось вночі, як поснули всі міцним сном, вона прийшла до них зі своєю чарівною книгою, глянула в ту книгу і відразу пізнала винуватого; взяла ножиці й обстригла йому скроню.
«За цією ознакою я його завтра впізнаю і накажу стратити».
На ранок прокинувся Іван — купецький син, взявся рукою за голову — а скроня обстрижена; схопився він з ліжка і давай будити товаришів:
— Годі спати, біда близько! Беріть-но ножиці та стрижіть скроні.
Через годину покликала їх до себе Олена Прекрасна і стала шукати винуватого... Що за диво? На кого ні гляне — у всіх скроні обстрижені. З досади вхопила вона свою чарівну книгу і кинула в піч.
Після того вже не могла вона відмовлятися, треба було виходити заміж за царевича. Весілля було веселе; три дні народ веселився, три дні корчми й харчевні стояли відчинені — хто хоче, приходь, пий і їж на казенний кошт!
Як скінчилися бенкети, царевич зібрався з молодою дружиною їхати до своєї держави, а дванадцять добрих молодців наперед відпустив.
Вийшли вони за місто, розіслали килим-літач, сіли і піднялися вище ходячих хмар; летіли, летіли і спустилися якраз біля того дремучого лісу, де своїх добрих коней покинули.
Щойно встигли зійти з килима, глядь — біжить до них старик із стрілкою. Іван — купецький син віддав йому шапку-невидимку. За ним прибіг другий старик і отримав килим-літач, а потім і третій — цьому дісталися чоботи-швидкоходи.
Каже Іван своїм товаришам:
— Сідлайте, братці, коней, пора в дорогу вирушати.
Вони негайно зловили коней, осідлали їх і поїхали до своєї батьківщини.
Приїхали і прямо до царевни явилися; та їм сильно зраділа, розпитала про свого рідного братця: як він одружився і чи скоро додому повернеться?
— Чим же вас, — питає, — за таку службу нагородити?
Відповідає Іван — купецький син:
— Посади мене в темницю, на старе місце.
Як його царевна ні умовляла, він таки наполіг на своєму: взяли його солдати і відвели до темниці.
Через місяць приїхав царевич з молодою дружиною; зустріч була урочиста: музика грала, з гармат стріляли, у дзвони дзвонили, народу зібралося стільки, що хоть по головах ступай!
Прийшли бояри й усякі чини представитися царевичу; він оглянувся навколо і став питати:
— Де ж Іван, мій вірний слуга?
— Він, — кажуть, — у темниці сидить.
— Як у темниці? Хто смів посадити? Каже йому царевна:
— Ти ж сам, братець, на нього розгнівався і наказав тримати в міцному ув’язненні. Пам’ятаєш, як його про якийсь сон розпитував, а він сказати не хотів?
— Невже ж це він?
— Він самий; я його на час до тебе відпускала.
Царевич наказав привести Івана — купецького сина, кинувся до нього на шию і просив не згадувати старого лиха.
— А знаєш, царевичу, — каже йому Іван, — усе, що з тобою трапилося, мені було заздалегідь відомо, усе це я уві сні бачив; тому тобі про сон і не розповідав.
Царевич нагородив його генеральським чином, наділив багатими маєтками і залишив у палаці жити.
Іван — купецький син виписав до себе батька й старшого брата, і стали вони всі разом жити-поживати, добра наживати.

↑ Догори

Віщий сон

Інші казки