Лисичка-кумушка
Захотілось лисичці меду поласувати. Все вона м'ясо їсть, а солоденького-то й нема.— Піти б, — каже, — до бджіл, чи що, похозяйничати.
Прийшла на пасіку, так зручненько перед вуликом сіла і лапу туди засунула, щоб меду дістати. А бджілам це не сподобалося: як вилетять вони з вулика, як нападуть на лисичку!.. Ох, як кинулася вона з пасіки! Біжить, тільки носом крутить та на бджіл скаржиться.
— Ой, боже мой! Який мед солоденький, а бджіли які ж гіркі!
Прибігла додому. Уся морда розпухла, лежить. Лежала-лежала, думала-думала, а меду так хочеться.
— Піду, — каже, — до ведмедя. Попрошуся до нього жити, у нього меду багато. Приходить.
— Братець ведмедь, а що я тобі скажу? А той тільки урчить. А лисичка:
— Та не урчи ти так страшно, братець ведмедь, а то я ще злякаюсь... Давай жити разом, я тобі за господиню буду.
— Давай! — каже ведмідь. Ось і стали вони жити разом.
Ведмідь піде на здобич, принесе яловичинки — і собі вистачить, і лисичці. А їй усе меду хочеться.
— Сходи та сходи, старий, на пасіку, принеси меду! Нічого робити, приніс ведмідь меду, цілих два вулика приволік.
— Ось, — каже, — з одного з'їмо, а другий на зиму сховаємо.
Їли-їли, і через деякий час увесь мед і з'їли. А другий вулик на горище сховали. Ведмідь не поспішає, а лисичці дуже вже хочеться. Думала-думала, як би це з другого вулика поласувати. Пішла б, та ведмідь одразу запитає — куди й навіщо. Ось лежить вона і тук-тук хвостом по стіні. Ведмідь питає:
— Що там стукає?
— Та це стукають, у куми мене запрошують.
— Ну й іди; а я посплю.
Пішла вона і одразу на горище, до того вулика, і наїлася, скільки хотілося. Потім повертається. Прокинувся ведмідь:
— Ну, як твого хрещеника назвали?
— Та Починком.
— Яке дивне ім'я!
— Та вже яке поп дав. Яке ж там дивне!
— Ну, добре.
На другий день знову лежить і тук-тук хвостом по стіні.
Ведмідь питає:
— Що це стукає?
— Та це мене в куми запрошують.
— Ну так іди, а я посплю. Пішла вона і знову до того вулика, а в ньому мало залишилося. Повертається, а ведмідь прокинувся і питає:
— Ну, як же твого хрещеника назвали?
— Та Серединкою. А ведмідь:
— Ось які ж у твоїх хрещеників усі імена дивні! А лисиця:
— Та що ти, старий, видумуєш? Як же так дивні, коли й свята Середа є.
— Може, і правда, — каже ведмідь.
На третій день знову лежить вона і тук-тук хвостом по стіні. А ведмідь:
— Хто це стукає та стукає?
— Та це мене в куми кличуть.
— Ой, та як же тебе часто в куми кличуть! — каже ведмідь.
— Е-е, старий, мене ж люди-то люблять.
— Ну, так іди!
Пішла, увесь мед з'їла, ще й вулик перекинула і вилизала.
Потім прибігла, лігла і лежить. Ведмідь питає:
— Ну, як же твого хрещеника звуть?
— Та як? Переверни та вилижи.
— Ось, такого імені ще й на світі не бувало! — Що ти, старий, видумуєш? Ти поп, чи що, щоб знати?
— Ну, хай буде по-твойому!
Ось трохи згодом ведмідь і каже:
— А пора б уже й медом поласувати! Ліз на горище, а вулик порожній.
— Лисичко-сестричко, це ти з'їла?
— Ні, не я!
— Ні, ти!
— Та щоб мені й учорашнього дня не прожити, коли я з'їла!
— Брешеш, лисичко, це ти не хрещеників хрестила, а мед їла. Тепер я тебе з'їм!
І до неї, а вона від нього в ліс, та й утекла.
Інші казки
