Казка про Івана та чудову книгу
Було те, чи не було. Жив на світі бідний чоловік із трьома синами. Коли діти підросли, каже старший син:— Тату, нема на що нам усім вдома жити, треба, мабуть, на стороні роботу шукати.
— Ну що ж, — сказав батько, — ідіть.
Спершу вирушив старший брат. Іде він, іде та й побачив хатину. Відчинив двері, дивиться — сидить у хаті стара. Хлопець уклонився:
— Добрий день, бабусю.
— Добрий день, сину.
— Шукаю собі роботу. Може, я вам придамся? — питає.
— Придасися... — відповіла стара.
— Ну а яка буде служба, що треба робити?
— Будеш овець пасти.
— Добре!
Наступного ранку рано бабуся хлопця розбудила, дала йому хліба, дала сокиру й сказала:
— Дивись, ніде овець не замикай, а знай іди слідом за ними. І де що побачиш дивного, чого вік не бачив, що б то не було, відрубай трохи й принеси мені.
Погнав хлопець овець. Іде слідом за ними: куди вівці, туди й він. А як настав полудень, оббіг він отару навколо, і вівці лягли та й спали аж до самого вечора. Увечері пригнав хлопець овець додому. А стара лише глянула на овець, як тут же схопилася й вирізала в хлопця зі спини ремінь:
— Ось тобі плата за твою службу! Іди, куди знаєш!
Слідом за старшим братом пішов шукати роботу середній. І потрапив він до тієї ж самої старої, і так само вона вирізала йому ремінь із спини. Із тим і повернувся середній син додому. Тоді став проситися молодший:
— Тату, пустіть і мене. Піду роботу шукати.
Батько з матір’ю переконують:
— Вже коли старші нічого не заробили, то що ж ти можеш заробити?
— Не турбуйтеся про те, не сумуйте, щось да заробию, тільки відпустіть, — наполегливо просить хлопець.
Ну що тут робити? Відпустив його батько. Пішов молодший брат і якраз потрапив до тієї ж самої старої.
— Добрий день, бабусю, — привітався хлопець.
— Добрий день, сину.
— Роботу ось шукаю. У вас, бабусю, немає якоїсь служби?
— Чому ні? Справка знайдеться! — відповіла стара.
— А яка робота, що треба робити?
— Будеш овець пасти, ось і вся твоя робота.
Наступного ранку рано дала стара хлопцю мішок та сокиру й сказала:
— Овець ніде не замикай, а куди вони підуть, туди й ти слідом ступай. Та коли побачиш щось дивовижне, що б там не було, відрубай трохи й принеси мені.
Вівці щипають траву та йдуть, щипають та йдуть, і хлопець слідом іде, іде та й іде. Так дійшли до річки. І тут кульгавий баран промовив:
— Сідай, пастуху, на мене, перевезу тебе через річку.
Переправилися на інший берег. Що таке? Росте на тому березі трава-мурава шовкова, соковита, густа, а худоба, що тут пасеться, квола, худа, наче граблі.
Здивувався хлопець і нарізав охапку тієї трави, сунув у мішок.
Йдуть вівці далі й вийшли на таке місце: земля зовсім гола, наче підлога в хаті, а худоба на тій землі товста, як перини.
«У чому тут річ?» — думає хлопець.
Вирізав шмат тієї землі, сунув у мішок. А вівці все далі йдуть, і Іван слідом за ними. До дому повернуло стадо. Кульгавий баран і каже:
— Слухай, Іване. Як буде тебе баба питати, чого хочеш за те, що добре пас овець, і стане за хорошу службу давати тобі й срібло, і золото, ти не бери, а проси книжку, що в скрині лежить... Баба не схоче віддавати книжку, а ти знай наполегливо проси й нічого іншого не бери за роботу. Бо то книжка не проста, а чарівна: відкрий її, і все в тебе буде, чого побажаєш.
Пригнав хлопець стадо додому. Глянула стара на овець і рада-радісенька: добре паслися, наче налиті, аж сяють, як зірки. Питає Івана:
— Ну, що ти там бачив?
— Бачив заливні луки. Росте на луках трава шовкова, густа, соковита, а худоба, що пасеться там, квола, ледве на ногах тримається... чому так?
— А тому, — відповіла баба, — що пастух негідний.
— А чому на голій землі корови товсті?
— Тому, що пастух хороший! Ну а тепер, сину, проси, чого хочеш за твою добру службу...
— Нічого не хочу, бабусю, віддай мені тільки ту книжку, що у вас у скрині лежить.
— Нащо тобі та книжка? Я тобі дам чотири вози золота й чотири пари коней!
— Нічого не хочу, окрім книжки.
— Ну гаразд, віддам тобі книжку, але дивись, по дорозі не розкривай, не заглядай у неї. Коли прийдеш додому, збудуй хліви для коней, корів і для всякої животини, яка тільки є на світі. Як збудуєш, усі двері відчини, стань проти хлівів і відкрий книжку, побачиш, що буде.
Іван узяв книжку і пішов додому. Іде, іде, стомився, сів відпочити й подумав:
«А що, як погляну, що є в тій книзі?»
І лише встиг розкрити книжку... батюшки світи! Звідки що взялося; валом повалив різний скот табунами, стадами, отарами. Побігли хто куди, у різні сторони.
Хлопець схопився на ноги, кинувся бігти, заганяти худобу. Ну та хіба тут упораєшся? І побачив: біжить баба, сердита-пресердита, вогонь із очей сиплеться.
"Ну, - думає собі хлопець, - пропав я!"
Прибігла баба й кричить:
- А що я тобі казала, неслуху! Не розкривай книгу, поки додому не прийдеш та хлівів не поставиш. Не послухався мене, тепер пеняй на себе. Худобу я тобі всю зберу, все буде як було. А за непослух вік залишишся ти холостим – неодруженим. Коли знов не послухаєш, лиха-біди наживеш: як тільки одружишся, того часу й помреш.
Баба оббігла навколо табунів, стад, отар, і всяка животина зникла з очей, ніби її й не було. Подала Іванові книгу:
- Іди та пам’ятай, що я тобі сказала!
Прийшов хлопець додому. Його питають:
- Ну, що ти заробив? Показуй!
- Ось цю книжку, - каже Іван.
Стали брати над ним сміятися. А Іван просить батька:
- Поставте, тату, нові хліви для різної худоби.
- Звідки я тобі нові хліви поставлю? - каже батько. - На те треба багато грошей, а де їх взяти, ті копійки?
- Не журіться, не сумуйте, тату, є в нас на що хліви поставити, - сказав син, - ось вам гроші. - І тут же зняв золоту обкладинку з книги: - Вистачить цього золота?
Найняв батько майстрів, і незабаром збудували різні хліви та загони. Коли все було готово, хлопець розкрив дивовижну книгу, і, звідки ні візьмися, валом повалили коні, корови, вівці та всяка інша животина прямо в хліви та загони.
Розбагатів батько з синами, став Івана умовляти:
- Пора тобі, сину, одружитися!
- Не можу я одружитися, - відповідає той. - Коли задумаю одружитися, тут же на весіллі й помру.
Чи багато, чи мало минуло часу після того, і батько з матір’ю все ж умовили Івана одружитися. Вибрали йому гарну дівчину з багатого дому.
І тільки вийшли від вінця, як побачив хлопець ту саму бабу. Він стрибнув на коня й кинувся тікати, куди очі дивляться.
Гнав коня, гнав, доїхав до П’ятниці. П’ятниця йому каже:
- Не бійся, молодий чоловіче, нічого. Візьми ось ці три яблучка, вони тобі згодом знадобляться. І ось тобі ще хустину. Як доїдеш до моря і почне тебе смерть наздоганяти, махни цією хустиною, і море розступиться, а як перейдеш на інший берег, знову махни хустиною, море й зіллється. Смерть твоя й відстане від тебе. Через море їй ніяк не перебратися.
Подякував хлопець П’ятниці й поїхав далі. Приїхав до моря. Коня пустив пастися, а сам притулився відпочити й не помітив, як міцно заснув. У той час баба-відьма й наздогнала його. Кинулася вона спершу на Іванового коня. Коня розірвала, обернулася до Івана – що таке? Охороняють хлопця три пси на ім’я Тяжигора, Далекозір і Далекослух. У тих псів обернулися три яблучка, що П’ятниця Іванові дала.
Прокинувся добрий молодець, побачив бабу-ягу, згадав про хустинку. Махнув хустинкою, і вода розступилася. Він і перейшов на інший берег. Там знову махнув хустинкою, і море злилося. Залишилася баба-яга на іншому березі.
Збудував хлопець собі хатинку і став ходити з Тяжигою, Далекозором і Далекослухом на полювання.
Тим і годувався. Жив він так довго чи коротко, нікого з людей не бачив.
І ось якось раз зустрілася йому дівчина гарна на вигляд. Сподобалася дівчина молодцеві, і незабаром вони одружилися.
Іван, як і раніше, ходив на полювання, а дружина по дому керувала, господарство вела.
Якось раз, коли Іван був на полюванні, вийшла молодиця до моря й дивиться на інший берег. А баба-яга обернулася молодцем гарним і стала з того берегу ласкаві слова говорити. Молодиці той хлопець до серця припав, а ще більше лестиві слова запали в душу, і стала вона кожного дня на берег виходити, з красивим хлопцем розмови вести. Так із дня на день час іде. Потім став молодицю той хлопець умовляти:
- Як би ти мене да на ваш берег переправила!
- Переправити-то б я тебе з радістю переправила, та тільки не знаю як...
- Я тебе навчу, - хлопець їй каже. - В головах у Івана є дивовижна хустинка. Візьми ту хустинку, махни три рази, вода розступиться, і я перейду до тебе.
Молодиця так усе й зробила: махнула хустинкою три рази, море розступилося. Баба-яга під виглядом гарного хлопця перейшла через море і каже:
- Ось би нам з тобою тепер Івана згубити, і тоді б я на тобі одружився. Де у вас пси сплять?
- У сінях, - молодиця відповідає.
- Тоді ти викопай яму в хаті під столом і сховай мене там.
Сховала дружина хлопця-оборотня в тій ямі, зверху землею прикрила.
Повернувся Іван додому. Пообідали, стали спати лягати, а пси в сіни ніяк не йдуть. Лягли в хаті під столом, якраз над ямою, де баба-яга сховалася.
Наступного дня вранці Іван покликав псів і пішов на полювання. Баба-яга ледь жива вибралася з ями і каже:
- Попроси чоловіка – нехай завтра псів удома залишить, тоді я його одного в лісі погублю.
Перед тим, як Іванові прийти, дружина напоїла, нагодувала хлопця-оборотня і знову сховала в яму. Прийшов Іван. Сіли вечеряти.
- Не бери, чоловіче, завтра псів на полювання: щось я боюся сама залишатися.
Вранці Іван пішов один, а дружина загнала псів у кліть і міцно двері зачинила. Баба-яга вилізла з ями й кинулася наздоганяти Івана. Стала наздоганяти й закричала:
- Цього разу не втечеш від мене!
Іван вліз на міцний дуб, а баба-яга взялася гризти той дуб своїми страшними зубами.
Все це Далекослух почув і каже:
- Біда! Баба-яга погубить нашого господаря. Треба швидше бігти на виручку!
Виламали пси двері й кинулися бігти, скільки сил вистачало. Коли прибігли, дерево вже ходуном ходило – ось-ось впаде.
Схопили пси бабу-ягу й розірвали її на шматки.
Прийшов Іван додому, взяв дивовижну хустинку, вийшов на берег і махнув три рази тією хустинкою. Море розступилося, і він зі своїми вірними Тяжигою, Далекозором і Далекослухом перебрався на свій берег. Там знову махнув хустинкою: злилося море і навіки розлучило його зі злою дружиною.
Тут і казці кінець.