Парубок і скриня-літак
Жили два парубки, ткач і столяр, і ходили вони до однієї дівчини. Ходили вони до неї, а вона їм сказала так:— Я за вас обох не можу вийти, — і каже столяру: — Зроби ти мені таку скриню, щоб по повітрю літала, а ткач нехай витче таку сорочку, щоб була вся цілісна.
Сказала це вона їм, вони й пішли.
Прийшов ткач додому і задумався, як би йому таку сорочку зробити. І згадав він, як роблять євреї цілісні панчохи, і зробив собі з дерева таку фігуру і сплестив сорочку.
А столяр зробив за замовленням скриню, коваль її обкував, якщо влізти всередину і закрутити, то вона й полетить по повітрю. Обоє принесли свої подарунки, дуже їй сподобались. Подивилась вона на сорочку, що вона цілісна, і погодилась вийти за ткача заміж. Поглянула на скриню, не знає, чи літатиме вона справді по повітрю.
Каже ткач столяру:
— Полезай-но ти!
А столяр каже ткачу:
— Ні, ти полезай!
Не хочуть ні той, ні інший лізти в скриню. А ткач — дурний, вліз у скриню, покрутив у середині ручку і піднявся вгору на цілу милю. І назад до дівчини зовсім не повернувся. Ось як полетів він, то столяр на ній і одружився. А коли ткач полетів, то летів він цілий тиждень і спустився на стіг сіна. Коли настав вечір, бачить він, що місто за дві милі світиться, покрутив ще ручку і полетів прямо на вогники. Підлітає до світла, до вікна, а це був палац, де жив король, і була у того короля така красуня дочка, що королю доводилося її на ніч на третій ярус відводити, бо він боявся, щоб вона якої біди не наробила.
Ось підлітає ткач у скрині до віконця, постукався, а вона питає:
— Хто там такий?
— Я, — каже, — святий Петро. Це мене до тебе Бог послав для втіхи.
Поговорив він із нею, посидів, а потім полетів. На другий вечір прилетів він знов до віконця. А вона вже на другий вечір усе як слід приготувала: дала Петрові поїсти і попити. Ось наївся Петро добре і питає в неї, чи дозволить її батько на ній одружитися, поговорив із нею і полетів.
Настав ранок, батько і питає:
— Чого це ти така весела? А чи не приходив до тебе хтось уночі? А вона каже:
— Ходить до мене святий Петро і питає, чи дозволить мені батько з Петром одружитися. Батько їй і каже:
— Як же я можу видати тебе за нього, якщо син сусіднього короля з тобою вже заручився? Як я тебе за нього видам, він одразу почне зі мною воювати. Запитай його, коли він на другу ніч прилетить, чи зможе він дати мені пораду і допомогу, якщо одружиться? Адже той король мене сильніший.
Ось прилетів він уночі, вона йому все розповіла, а він каже:
— Добре, я і пораджу, і допомогу дам.
І видав король її заміж за Петра.
Як дізнався сусідній король, що вона вже вийшла заміж, одразу почав війну.
Вже збираються і той, і інший король на війну, а той був сильніший, було у нього війська набагато більше, ніж у цього; тоді менший король і каже зятю:
— Ну, зяте, як же бути?
— Не бійтеся, — каже, — тату, виходьте воювати. А Петро вдома залишився, нагрів великі казани з олією і гарячою водою і вилетів на ворога. І як почав він поливати зверху гарячою олією і гарячою водою, тут король і визнав:
— Мабуть, правда, що це святий Петро, він нас із неба карає.
Уклали мир, і війна припинилася. Незабаром той король каже:
— Чого я буду такому дурню поступатися? І пішов знову війною. Батько і питає зятя:
— Ну, сину, що ж нам тепер робити? А цей Петро і каже:
— Виходьте знову на війну, я вам допоможу. Вийшли вони воювати, а Петро наклав повну скриню гарячих вуглів і вилетів на ворога. І як почав його зверху жаром обсипати, довелося їм мир укласти. Говорять вони:
— І правда, що це святий Петро! Війна знову припинилася.
Пройшло так півроку, а той король, який сильніший, і каже:
— Я такому дурню не поступатимуся.
І пише йому, що піде знову на нього війною. А Петро, як дізнався про це, сильно засмутився, бо як прилетів він з війни додому, то залишився в скрині великий шматок вугілля, і обгоріли від нього крила, на яких він літав. І коли обидва королі вийшли на війну, наказав Петро привести йому коня без сідла і вуздечки. Він сів на коня і наказав зв’язати собі ноги знизу під конським черевом і виїхав у поле, думаючи, що кінь його там уб’є, — адже йому нічим було в третій війні оборонятися. І ганявся кінь із ним по полю, і хотілося Петрові дістатися до лісу. Він думав: «Коли буде кінь скакати повз дерево, я вчеплюсь за нього руками, адже ноги-то в мене до коня прив’язані, ну, він мене і розірве».
А кінь поскакав прямо на війну, а до лісу не побіг. І коли мчав він полем, то стояло на дорозі старе розп’яття, і коли летів кінь повз нього, Петро вчепився за нього руками, думаючи, що тут і смерть йому буде. Але розп’яття знизу підгнило і відломилося, і він ринувся з ним прямо на військо. І почав крушити ворога розп’яттям — в один бік хрестом, а в інший основою, і промчався кілька разів між ворожих рядів і перебив більше половини війська. Бачить ворог, що справа пішла не на жарт, і довелося йому укласти мир, бо не стало в нього солдатів, ким воювати. І сказав король:
— Це знак того, що зять у нього й справді святий Петро, адже я тричі з ним починав воювати, сподівався виграти, але не міг, бо він із неба мене карав.
І залишився бідолаха у короля зятем. Ось і все.
Інші казки
