Козел і баран
Жили собі чоловік і жінка, і були в них козел і баран. Ось і каже чоловік дружині:- Ох, жінко, давай ми прогнамо козла та барана, бо вони в нас тільки даремно хліб їдять. А ну, забирайтеся, козел та баран, геть, щоб і ноги вашої тут не було.
Пошили козел та баран торбу і пішли. Ідуть, ідуть і раптом бачать — лежить серед поля вовча голова. Баран здоровенний та нерозумний, а козел хоч і сміливий, та не дуже сильний.
- Бери, баран, голову. Ти сильніший.
- Ох, бери ти, козле, ти ж сміливіший. Узявши разом, кинули в торбу. Ідуть і йдуть, раптом бачать — горить багаття.
- Підемо й ми туди! Там і переночуємо, щоб нас вовки не з'їли.
Підходять, а це вовки кашу варять.
- А здорово, молодці!
- Здравствуйте, братці, здравствуйте! Ще каша не кипить, якраз вашого м'яса покласти.
Ось тут і баран злякався, а козел давно вже переляканий. Козел надумав.
- А подавай, — каже він барану, — вовчу голову.
Баран приносить.
- Та не цю, а більшу. Баран знову несе, ту саму.
- Та подавай ще більшу!
Тут уже вовки злякалися, почали думати й гадати, як би втекти звідси.
- Славна, братці, компанія, і каша кипить, та нема чим її долити; схожу-но я по воду. — І пішов вовк. — Та ну вас до біса, пропадіть ви пропадом із вашою компанією!
Почав другий думати й гадати, як би втекти:
- От ворожий син! Пішов, та й сидить, кашу долити нема чим. Візьму-но я корягу та прижену його, як собаку. Утік і теж не повернувся. А третій сидів-сидів:
- От я вже піду, так їх обох, проклятих, прижену-у!
Побіг, тільки його й бачили.
- Ох, братцю баран, швидше за кашу візьмемося, з'їмо та з куреня заберемося.
А вовки зійшлися в полі, та й обдумали.
- Е, та що нам трьом козла й барана боятися? Ось підемо ми їх, ворожих синів, з'їмо.
Прийшли, а ті швидко впоралися, вже з куреня забралися, побігли та на дуб злізли. Почали вовки думати-гадати, як би їм дігнати козла та барана. Пустилися слідом і знайшли їх на дубі. Козел небоязкий, зліз на самий верх, а баран боязкий — трохи нижче.
- Лягай, — кажуть вовки старшому, — ти старший, от і замов, як нам їх дістати.
Ліг вовк і почав замовляти. Баран на гілці сидить, так і тремтить, та як упаде на вовка. А козел сміливіший, не розгубився, та як закричить:
- Подай мені чарівника!
Вовки перелякалися, ледве ноги втекли.
Інші казки
- Про правду і кривду
- Як пастух перехитрив царівну
- Як бідняк позбувся злиднів
- Солом'яний бичок
- Два товариші
