Яструб у воєводах
Зібралися якось яструби на велику збірку і завели між собою сильну бійку. Старих яструбів у тій бійці не було, лише молоді. Зібралося їх багато, треба було вибрати собі війта. Порадилися вони між собою: є, мовляв, серед нас один яструб, такий гарний зовні і до того ж дуже грамотний, — і вирішили вони, що він добре ними керуватиме, адже людина вчена.Поки його війтом не поставили, був він учений і мудрий, а як обрали, почав він за багатіїв стояти, а про бідних зовсім не дбав.
Поки можна було, бідняки все терпіли та терпіли, а бідних було набагато більше, ніж багатіїв. Ось і подали вони скаргу до суду, вимагають його до відповіді, хочуть його скинути. Суд і постановив: виправляти йому свою посаду, поки річний термін не вийде.
А бідним уже не в силу було його терпіти, дуже вже він із ними не по правді поводився, а до кінця року ще далеко. Подумали вони і вирішили:
— Нащо ми його терпітимемо? Якщо ми його побиємо, він сам піде.
Схопили його, добре побили, і він пішов.
Поки був слабий, сидів тихо, а трохи одужавши, пішов подалі.
Почув він, що у ворон немає війта, почав до них заходити і проліз у війти. Спочатку, як тільки його обрали, керував він добре; що йому казали, те й робив, і що він казав, те вони виконували.
У лісі з воронами поселилися сорокопути. Сорокопути — хоч і маленькі пташки, але дуже шкодливі, почали вони воронам сильно докучати, почали вороні скаржитися:
— Що нам із ними робити? А війт і каже:
— Якщо вони вам пакостять, то й ви захищайтеся. Розгнівалися ворони на нього за такі слова, скликали раду, скинули його і погрожували:
— Якщо сам не підеш, то вб’ємо тебе! Прийшов він додому і розповів про це дружині; як почула дружина, почала його лаяти-докоряти:
— Не добили тебе яструби, так ворони доб’ють. Невже ти без того, щоб бути війтом, ніяк не обійдешся? Подумав він, подумав, стало йому страшно, і каже:
— Якщо спіймають, уб’ють. І навіщо це мені? Взяв та й пішов із війтів. А до свого села йому вже йти не хотілося. Сильно там над ним сміялися, а йому було соромно. І каже він:
— Треба мені знову війтом стати.
Ось і літає він по світу, прислухається, де немає війта, в якій зграї. Прослухав він десь, що у шпаків немає. Думає: «Негоже мені самому до шпаків у війти напрошуватися, а їх мені вже ніяк не задобрити». Став він за ними підглядати: куди вони літають, туди він і підбереться, і слухає.
Дозріли ягоди, шпаки почали літати зграями і годуватися ягодами по садах, городах та вирубках, де ростуть черешні. Людям це набридло, почали вони бити шпаків палицями, а потім і стріляти в них. Не можна шпакам такого терпіти, і зібралося їх велике число на збірку, щоб обрати собі війта. Зібралися вони в лісі, розмовляють. Радяться вони між собою, а він з дуба на дуб перелітає і все ближче до них: він їх добре бачить, а вони його не помічають. Вони про свою справу радяться, а він усе слухає, чи не зайде раптом мова про війта. Сів він біля них близько, а вони почали говорити:
— Якби нам і чужий хто попався, але добре правив, то обрали б ми і чужого.
Підлетів він тоді ще ближче, сів поруч на дерево і питає:
— А про що ви тут, братці, радитеся?
— Ой, — кажуть, — така з нами біда трапилася! Скрізь нас б’ють, і немає нікого, хто б міг нас захистити!
— Погано ви робите, що немає у вас старшини, який би про вас подбав. Ви повинні, — каже, — обрати війта, нехай він собі голову ламає, щоб вам було добре. Якщо поставите війтом когось із своїх, його боятися не будуть, бо він маленький.
Подумали шпаки і кажуть:
— А може, ми б вас поставили, вас би й боялися?
— Ну що ж, — каже, — обирайте раду, якщо всі радники на тому погодяться, то я можу. Обрали вони раду, і вирішує рада:
— Нехай буде яструб! А він каже:
— Я війтом бути згоден, але давайте мені щодня по одному з вас для прожиття, а якщо не будете давати, то з’явиться людина з палицею і вб’є вас цілу сотню, а мені — по одному, все ж вас менше загине.
Шпаки на це погодилися. А як став він війтом, то й каже:
— Якщо хочете, щоб вас не били, то сидіть собі по домівках.
Не сподобався їм такий війт відразу, а що робити?
Вийшов термін бути йому війтом, не зробив він шпакам нічого доброго, а погубив їх стільки, що в зграї залишилося всього дев’яносто.
Що тут робити шпакам? Вирішили шпаки його скинути і кажуть:
— Якщо він ще рік пробуде, то жодного з нас не залишиться.
Покликали вони його, бачать, що скинути його не так-то легко. Тоді подумали і вирішили:
— Якщо його не вбити, то ніяк не скинути. Зібралися вони всі разом, оточили його кругом, і хоч пташки вони маленькі, але дзьоби в них гострі, і давай його дзьобати; став він тут клястися-божитися, що війтом більше ніколи не буде. І кінець.
Інші казки
