Ахтамар
Кожну ніч до вод ВанаХтось із берега йде,
І без човна, серед туману,
Сміливо до острова пливе.
Він могутніми плечима
Розтинає лоно вод,
Приваблюваний променями,
Що маяк далекий шле.
Навкруги потік, шиплячи, крутиться,
За пливцем біжить услід,
Але безстрашний не боїться
Ні небезпек, ні бід.
Що йому загрози ночі,
Піна, води, вітер, морок?
Ніби люблячі очі,
Перед ним горить маяк!
* * *
Кожну ніч іскри світла
Манять ласкою таємних чар:
Кожну ніч, тьмою одягнена,
Чекає на нього Тамар.
І могутніми плечима
Борознить він лоно вод,
Приваблюваний променями,
Що маяк далекий шле.
Він пливе назустріч щастю,
Сміливо бореться з хвилею.
А Тамар, охоплена пристрастю,
Чекає його в пітьмі нічній.
Не марні очікування...
Ближче, ближче... ось і він!
Миття блаженства! Миття побачення!
Солодких таємниць райський сон!
Тихо. Лише води плещуть,
Лише, сповнені чистих чар,
Зірки нарікають і тремтять
За безсоромну Тамар.
І знову до пучин Вана
Хтось із берега йде.
І без човна, серед туману,
Удалі від острова пливе.
І зі страхом залишається
Над водою Тамар сама,
Дивиться, слухає, як б’ється
Розлючена хвиля.
Завтра — знову очікування,
Так само виблискує маяк,
Той самий чудовий мить побачення,
Ті самі ласки, той самий морок.
Але вивідав жорстокий ворог
Таємницю люблячих сердець:
Був погашений світ далекий,
Пітьмою схоплений був пливун.
Розтоптали люди злі
Яскраво блискучий вогник,
Небеса мовчать нічні,
Даремно світла шукає погляд.
Не заблищить, як колись,
Маяка привіт рідний, —
І в оманливій надії
Б’ється, б’ється він із хвилею.
Вітер шепоче незрозуміло,
Над водою клубиться пара, —
І зітхає ледве чутно
Слабкий оклик: "Ах, Тамар!"
Звуки плачу, звуки сміху...
Хвилі ластять скелю,
І, як гаснуче луно,
"Ах, Тамар!" лунає в пітьмі.
На світанку піднялися хвилі
І принесли блідий труп,
І застиг докір безмовний:
"Ах, Тамар!" серед мертвих уст.
З тих пір минули роки,
Острів сповнений давніх чар,
Похмуро дивиться він на води
І зветься Ахтамар.
Інші казки
