Крапля меду
Один купець у своєму селіТоргівлю всяким добром вів.
Одного разу із сусідніх сіл
До нього із собакою прийшов
Пастух — сажнений молодець.
«Здорово, — каже, — купче!
Є мед — продай,
А ні — прощай».
«Є-є, голубчику-пастушок!
Горщик із собою? Давай горщик!
Мед — ось він: що укажеш сам,
Відважу миттю і продам».
Все йде по-доброму,
Слово за слово — той же мед.
Відважено мед, але як алмаз
На землю крапля пролилася.
Жзз... муха. Солодкий відчувши мед,
Дзижчить, дзвенить і до краплі лине,
Господарський кіт боком-боком.
За мухою крадеться. Потім
Одним стрибком
На муху — скок!
І в той же миг пастуший пес
Ощерився, насупив ніс.
Рванувся, завив
Усієї сили,
Кота підмя́в,
За горло взяв.
Стиснув, вкусив —
І відшпурнув.
«Загриз! Загриз! Ой, котику мій!
Ой, щоб тобі здохнути, псе чумний!»
Розгнівався купець — і ось,
Чим попаде собаку б’є.
Верещить собака — і поруч
Із нещасним котом падає.
«Пропав мій лев, пропав, кінець!
Годувальнику, друже мій!.. Ну, купче,
Невірнику, злодію, такий-сякий!..
Та й провалися, домисько твій!..
Ти смів собаку бити мою, —
Спробуй же, як сам я б’ю!»
Заревів пастух наш, над купцем
Дубину тяжку із кремінням
Заніс, — і вмить хазяїн злий
Упав із пробитою головою.
«Убили!.. Хто там?.. Караул!..»
По всіх кварталах шум і гул,
Народ збігається, кричить:
«На поміч! Караул! Убито!
З нагірних вулиць, із низин,
З дороги, з пасовищ, від станків,
Кричачи, проклинаючи,
Верещачи, стогнучи,
Батько й мати,
Сестра й зять,
Дружина й брат,
І кум, і сват,
І всі дядьки,
І всі друзі,
І з тещею тесть,
І як їх там ще — бог знає —
Біжать, біжать, біжать, біжать
І чим попало б’ють і б’ють:
«Ой, окаянний! Ой, пострел!
Та як ти смів? Та як ти міг?
Та з чим ти йшов: товар купити,
Чи даром душу загубити?»
І поруч із псом своїм у куті
Пастух простерся на підлозі.
«Ну, постояли за купця.
Беріть, хто хоче, мертвеця!»
І незабаром у сусіднє село
Сумну звістку принесло.
«Гей, хто там є?
Чи можна витерпіти?
Адже це наш пастух убитий!..»
Буває, пустун розворушить
Осине гніздо й геть
Піде. Чи не те ж саме
Зробила й муха та?
Метушня, шум і суєта...
Що підвернулося — у спіху
Хапають. Хто з рушницею в руках,
Хто з вилами, а хто з ножем,
З лопатою, з палицею, з сокирою,
Хто з заступом, хто вертел узяв,
Той шапку в поспіху загубив,
Той на коня сідло накинув —
І всі на вороже село.
«Що за безсовісний народ!
Ні страху, ні сорому їх не бере,
До них за товаром забредеш —
Накинуться — і в спину ніж.
Тьфу, пропасть! Щоб вам провалитися,
Убивцям лютим, дикунам!
Підемо, побиємо,
Спалимо, знищимо!
Гей, ну-ка, не зважай, вперед!»
І вийшов на народ народ.
І кожен бив, і бив, і бив,
Рубав, і різав, і громив.
І кожен, чим більше порубав,
Тим більше в лють приходив.
Сусіда бив сусід.
Сусіда палив сусід.
І хто де жив —
Пропав і слід.
Але ось біда: між цих сіл
Кордон, що землі ділив, йшов,
І подать кожне село
Володарю своєму несло.
Почувши про той розбій,
Негайно цар однієї країни
Указ грімовий видає:
«Нехай знає вірний наш народ,
Вітчизни спільної кожен син,
Робітник, воїн, дворянин,
І наша рада,
І цілий світ,
Що зухвалий, віроломний ворог,
Забувши честь і божий страх,
Нас підлою лестю приспав,
У квітучий наш край вступив
І мирну громаду
Залізу й вогню віддав.
Кров жертв із бідного села
До підніжжя престолу притекла,
І скільки б це нам не було гірко —
Ми віддали наказ військам
У межі ворожі вступити
І за невинних помститися.
А щоб зухвалих подолати,
Нам на поміч — гармати й господь».
Але ворожий цар у свою чергу
Військам такий наказ дає:
«Перед господом і всією землею
Ми проголошуємо: хитрий, злий
Сусід поправ небесний закон
І між братніми двома племенами
Посіяв злобу й розбрат.
Він перший порушив давній договір дружби.
Тепер, вставши
За нашу честь, за добрий нрав,
За кров загублених людей,
За волю батьківщини своєї.
Ми владою нам належних прав,
На допомогу господа закликавши,
Підіймаємо меч переможний свій
І гнів над ворожою головою».
І зла почалася війна.
У вогні палає вся країна,
Шум, грюкіт, кров, і крик, і стогін,
І плач, і скорбота з усіх боків,
І в пориві вітрів
Струмиться запах мертвеців.
І так іде
Рік за роком:
Станки мовчать,
Посіви не зібрані,
Все ширше розгортається війни вогонь,
За голодом приходить мор.
Людей безжально косить він,
І ось увесь край спустошений.
І в жаху серед могил
Живий живого запитав:
«З чого ж, звідки і коли
Така грянула біда?»
Інші казки
