Гранатове зернятко
Колись живів-був один цар. Мав той цар син — єдиного свого спадкоємця. Купив йому цар за великі гроші вогняний меч. Царевич цілими днями нічого не робив, лише їздив по горах та лісах, полював та бенкетував з товаришами.Одного разу міські хлопці вирішили запускати дзиги. Став із ними і царевич запускати свій дзиг, а дзиг його зірвався, підскочив і розбив глечик у бідної бабусі, яка йшла повз і несла в глечику воду. Розлютилася на нього та бабуся, бо тепер їй стало ні в чому носити воду, і каже:
— Будь ти проклятий, ледащо, нехай вразить твоє серце любов до красуні на ім’я Гранатове Зернятко.
Щойно вона це промовила, відчув царевич, що має побачити красуню Гранатове Зернятко. Взяв він свій вогняний меч, сів на коня, захопив із собою на всяк випадок хурджин золота та вирушив у дорогу.
Об’їхав він усі ліси та гори, але ніяк не міг її знайти. Сів він на траву, щоб перекусити та трохи відпочити, коли раптом бачить: підійшла до нього лань, подивилася на нього і втекла. Пігнав він за нею слідом. На сім гір зібрався, із семи гір спустився, сім ущелин перетнув, увесь час женучись за нею. Раптом бачить: стоїть посеред лісу маленька хатина; добігла лань до цієї хатини і юркнула всередину.
Доскакав царевич до цієї хатини, але ні дверей, ні вікон не побачив. Розмахнувся він вогняним мечем, зніс половину стіни і увійшов усередину. Бачить: стоїть біля стіни застелена постіль, а в хатині ні душі. Лише лежить на постілі величезний гранат. Розрубав він гранат, і з нього вийшла дівчина, маленька і дуже гарна.
— Як ти сюди потрапила? — питає її царевич.
— Мене сюди заховав триголовий ховт, — відповідає вона. — Я жила з батьком і матір’ю, а ховт утягнув мене і не відпускає.
— А де зараз цей ховт?
— Б’ється з трьома дівами, вони хотіли мене в нього відібрати, але ніяк ховта перемогти не можуть.
— Як це три діви одного ховта перемогти не можуть?
— Це тому, що в нього, якщо зрубати йому голову, тут же нова відростає. У нього душа не в тілі, а в трьох пташках схована, а пташки он у тій скриньці, а скриньку тільки вогняним мечем розрубати можна.
— Що ж, — каже царевич, — ти почекай. Я піду дівів прикінчу, щоб вони за тобою не полювали, а потім і з ховтом розправлюся.
— Не ходи, — каже дівчина Гранатове Зернятко, — ти один із ними не впораєшся.
— Не бійся за мене, — відповідає їй царевич.
Взяв царевич скриньку, поклав її за пазуху і поїхав назустріч битві. Бачить він: справді, як сказала дівчина Гранатове Зернятко, б’ються в ущелині ховт і три діви.
«З кого почати? — думає царевич. — Якщо я стану на бік дівів і нападу на ховта, подумають, що я боягуз. Якщо я стану на бік ховта і битимуся, подумають, що я дуже задаюся і надто на себе сподіваюся. Краще я підійду до них і привітаюся. Хто мені першим відповість, того бік і прийму».
Підійшов він, привітався, і ховт йому першим відповів на привітання. Каже царевич ховту:
— Ти відійди в сторону, я з ними сам розправлюся. Вихопив він свій меч і зарубав одним махом одразу трьох дівів. А ховт здивувався його силі та спритності і подумав: «Як дізнається, що в мене живе красуня Гранатове Зернятко, він захоче на ній одружитися. Треба мені його сьогодні ж прикінчити». Напав він на царевича, а той тільки того й чекав. Зніс він ховту всі три голови, а той тільки засміявся, бо в нього в той же мить три нові виросли.
Але недовго сміявся ховт. Вийняв царевич скриньку, розрубав її вогняним мечем, а з неї вилетіли три пташки. Як побачив це ховт, став благати про помилування.
— Пожалуй мене, — каже.
— А ти пожалів Гранатове Зернятко? — запитав його царевич. І тут же відкрутив голови всім трьом пташкам. Сів він на коня і помчав до красуні Гранатове Зернятко.
— Гранатове Зернятко, — каже він, — я вбив усіх твоїх ворогів. Чи не погодишся ти вийти за мене заміж?
І вона з радістю погодилася.
Прямували вони до міста, де жив цар — батько царевича. Мало вони проїхали, чи багато, бачать: на дорозі троє розбійників грабують чесних людей.
— Ага, — кажуть вони, побачивши царевича, — ось його ми зараз обчистимо, а красуню, що сидить на його коні, собі візьмемо.
Але й тут вогняний меч не підвів царевича. Він і себе, і всіх перехожих та проїжджих від розбійників звільнив і благополучно в’їхав до батьківської столиці.
Побігли люди до царя, несуть йому радісну звістку: син твій повернувся. Вийшов цар назустріч єдиному синові з зурначами-трубачами та зі свитою і урочисто привів їх додому. Сім днів і сім ночей гуляли весілля царського сина з красунею Гранатове Зернятко. З неба впало три яблука: одне — тому, хто розповідав, друге — тому, хто слухав, а третє — всьому світу.
Інші казки
