Чіко

Жили-були брат і сестра. Жили вони дуже бідно. Біля базару був у них глиняний домик. Сестра займалася господарством, а брат ходив у ліс, приносив дрова, продавав їх, і так вони якось перебивалися.

Одного разу пішов брат у сусідній ліс, нарубав дров, навантажив їх собі на спину, дійшов до знайомої галявини і раптом почув якийсь дивний голос: «Той, хто мене візьме, буде каятися, і той, хто мене залишить, теж буде каятися». Дивиться: лежить на землі порожній череп. Думає він: «Що ж мені робити: і взяти не можна, і залишити не можна».
Вирішив він дрова на цьому черепі спалити. Згорів череп разом з дровами і перетворився на попіл.

Прийшов він додому, сестра питає:
— Чому ж ти дров не приніс? Нам же завтра їсти буде нічого.
Брат каже:
— Захворів я, сестро. Не зміг дрова до дому донести. Наступного дня знову пішов він у ліс, нарубав дров, а як дійшов до тієї галявини, подумав: «Ну-ка подивлюся, що на тому місці, де череп лежав, діється». Кінцем палиці помішав він попіл і побачив у попелі зелену намистину. Поклав він її в кишеню сорочки, навантажив на спину дрова і пішов.

Минуло з того часу багато днів. Одного разу каже брат сестрі:
— Випрай мені сорочку, піду я на заробітки до міста. Може, хоч кілька мір зерна заробимо. Посіємо і будемо з тобою годуватися.

Стала сестра прати сорочку, знайшла у брата в кишені гарну зелену намистину. Некуди було покласти, вона сунула її за щоку і випадково проковтнула. Пішов брат на заробітки. Багато чи мало часу минуло, про те йому краще знати. Заробив він півмішка зерна і повернувся додому. Бачить, що у сестри його скоро буде дитина.
— Що ж це таке, сестро, нам і самим годуватися нема чого, а тут ще дитина? — розсердився він.
— Я не винувата, — каже сестра. — Знайшла я в твоїй кишені намистину, випадково її проковтнула. Ось від цього і буде у мене дитина.

Згадав брат про намистину, але нічого не сказав сестрі. Позичив він у сусіда пару волів, запряг їх у плуг і пішов орати землю, щоб засіяти її заробаним у місті зерном. А поки він орав, у сестри народився син. І тільки народився, одразу заговорив:
— Матусю, — каже, — дай мені шматок хліба, віднесу я його дядькові.

Здивувалася мати, але нічого не сказала. Зав’язала хліб у вузлик і дала йому в руки. Дійшов хлопчик до поля і кричить:
— Дядьку, я тобі їжу приніс! Відпочинь і поїж.
А той думає: «Що це таке, чорти мене одурманили, чи що?»
Дивиться він на землю і нікого не бачить, а сам говорить:
— Де ти тут є? Підкинь щось із землі, щоб я тебе розгледів.
Хлопчик підкинув груд землі, і дядько його побачив.
— Чий ти хлопчик? — питає. А той відповідає:
— Я твій племінник, син твоєї сестри. Зрозумів брат, у чому тут річ, взяв у хлопчика хліб, з’їв його і хотів знову орати. Хлопчик каже:
— Дядьку, дозволь я буду волів погонити.
Сів він верхи на ярмо і став погоняти волів. Так спритно він це робив, що воли мигом усе поле зорали.
— Молодець ти, Чіко, — сказав йому дядько. З того часу і стали звати хлопчика Чіко.

Засіяли вони разом увесь ділянку. Дядько пішов додому, а племінник залишився біля воріт із хлопцями погратися. Раптом їдуть повз двоє чорних вершників. Підійшов до них Чіко і сказав:
— Я знаю, куди ви їдете. Цар бачив сон, але не може зрозуміти, до чого він йому приснився. А ви йдете за ворожбитом, щоб той прийшов і розтлумачив цареві сон. Але він цього зробити не зможе. Цей сон тільки я можу розтлумачити.
Чорні вершники питають:
— А як тебе звати? Хлопчик каже:
— Мене звуть Чіко.
Посміялися вони над хлопчиськом і пішли до ворожбита. Привезли ворожбита до царя, але той не зміг розгадати царський сон.

Тоді слуги кажуть цареві:
— Багато літ тобі здравствувати, царю. На одній із вулиць хлопчисько, на ім’я Чіко, хвалився, що він розгадає твій сон.
— Ідіть, приведіть хлопчиська, — зацікавився цар.
Помчали чорні вершники і пригнали Чіко до царя! Цар хотів розповісти йому свій сон, але Чіко каже:
— Не треба, не розповідай. Я й так знаю, що ти бачив уві сні. Бачив ти, що над твоїми палатами пролетіли червоні та зелені тіні, а навколо твого палацу виросли високі дерева.

Попросив він у царя рожен, лопату і робітника. Вийшов у двір, встромив рожен у землю і каже робітнику:
— Копай.
Став робітник копати і незабаром викопав глечик із золотом. Зайшов Чіко з іншого боку, знову встромив рожен у землю і знову наказав копати. І робітник знову викопав другий глечик із золотом. Віддав Чіко все золото цареві, а той заплатив йому стільки, скільки слід було заплатити ворожбитові. А ворожбит із-за дерева стежив за Чіко і, коли Чіко йшов назад додому, підстеріг його і каже:
— Сину мій, піди до мене жити. Будеш у мене ти замість рідного сина.
Чіко відповідає:
— Сином твоїм я бути не можу, у мене є мати, і їй я син, а в услугу до тебе найнятися готовий. Заплати за мене моїй матері, а я буду служити тобі вірою і правдою.

— Скільки ж їй заплатити? — питає ворожбит. — Дай золота стільки, скільки я сам важу.
Ворожбит дав йому золота. Чіко взяв і відніс матері та дядькові, а сам оселився в домі ворожбита. Одного разу каже ворожбит своїй дочці:
— Я йду до лазні, а ти до мого приходу цього хлопчиська заріж, звари його мізки з пловом, я їх з’їм і стану таким же розумним, як він.
Дівчина засумувала, стала точити ножі, щоб зарізати Чіко, а сама гірко плаче. Чіко каже їй:
— Сказати тобі, навіщо ти точиш ніж?
— Говори.
— Точиш ти ніж, щоб мене зарізати. Твій батько хоче з’їсти мій мозок, він думає, що поумнішає, але від цього поумнішати неможливо.
Дівчина питає:
— Що ж нам робити? Якщо батько прийде і побачить, що я його не послухалася, він уб’є мене.
Чіко каже їй:
— Піди купи бичка. Заріжемо його, виймемо мозок, нагодуєш батька, і він нічого не здогадається.
Так вони й зробили.

А Чіко заліз у скриню і каже:
— Закрий кришку, а ключ сховай у себе в кишені. Повернувся ворожбит додому, бачить, що плов готовий і мозок у ньому зварений. З’їв він плов і ні про що не здогадався.

Минуло два дні. Царю знову приснився незрозумілий сон. Бачить він, ніби Чорне море і Біле море змішалися одне з одним. Послали по ворожбита, але де ж йому було розгадати такий сон! Повернувся він додому сумний. Донька його питає:
— Чого ти зітхаєш, батьку?
— Дуже багато золота втратив, — відповідає він. — Не зміг розтлумачити царський сон. Як би добре було, якби Чіко був із нами.
А Чіко каже зі скрині: — Не сумуй, я тут.

Дівчина відкинула кришку, і Чіко вийшов назовні. Ворожбит здивувався, як це Чіко воскрес, але виду не подав. Став його розпитувати:
— Слухай, Чіко, цар бачив сон і дав мені три дні часу, щоб я цей сон розгадав. Якщо не розгадаю, знімуть мені голову.
Чіко каже:
— Ну, ходімо до царя.

Зібралися вони і пішли до палацу. Дійшли вони до царської опочивальні.
— Багато літ здравствуй тобі, царю, — каже Чіко. — Зроби мене царем на кілька хвилин, тоді розгадаю я твій сон.
— Що ж, — каже цар, — будь царем.
Надів Чіко царські черевики, підперезався його шаблею і каже:
— Подайте мені кавун, я втомився. Коли поїм кавуна, тоді розтлумачу сон.

Чіко дістав ніж, щоб різати кавун, непомітно засунув його в кавун і каже:
— Багато літ здравствуй тобі, царю. Мій ніж зник, мабуть, хтось із присутніх украв.
Цар каже:
— Шукай. Ти — цар, маєш право всіх обшукати.
Чіко встав, обшукав царську дружину, зробив вигляд, що знайшов ніж, а потім сів і з’їв кавун. Цар питає:
— Що ж це був за сон? Розкажи мені!
Чіко каже:
— Приснилося тобі, царю, ніби Чорне і Біле моря змішалися. А значило це, що дружина твоя стала наче служанкою, бо бенкетує вона з назиром.
Цар питає:
— Як же це розуміти?

Чіко встав, вихопив царську шаблю з піхов і зрубав голову ворожбитові. Цар питає:
— Навіщо ти це зробив?
— Я покарав свого ворога, а тепер і ти покарай свого.
Чіко зняв черевики, відстібнув шаблю, віддав усе цареві з поклоном, а цар нагородив його золотом за те, що Чіко йому правду відкрив.

Назир дізнався, що Чіко натякав на нього цареві, і задумав його вбити. Втік цей назир від царя, викрав царську дружину, відвіз її з собою в інше місто. Там збудував він розкішні палати, обібрав усіх селян до останньої нитки і зажив собі припіваючи.

Одного разу Чіко питає у своєї матері:
— Матусю, чи є у нас бідні родичі? Я б пішов, допоміг їм чимось.
— У далекому селі є у нас двоюрідна бабуся, — каже йому мати. — Якщо можеш, піди, допоможи їй чимось.

Пішов Чіко у далеке село, знайшов там бабусю, привітався з нею і каже:
— Бабусю, один-єдиний раз твій двоюрідний онук прийшов до тебе в гості. Чим будеш його частувати?
— Нехай покриється моя голова землею і попелом, дитино моя, нічого в мене немає. Був у мене один козел і один гусак. Назир забрав козла, і залишився мені тільки один кульгавий гусак.
Чіко каже:
— Ось і добре, бабусю, давай продамо твого гусака. Сьогодні день проживемо, а там буде видно.
— Що ж, — відповідає бабуся, — з одного гусака все одно не розбагатію. Роби, як знаєш.

Чіко взяв гусака під пахву і пішов на базар. На дорозі бачить: назир із своїми друзями бенкетує.
Вимазав він обличчя сажею, підійшов до назира і запропонував йому гусака.
— Скільки коштує твій гусак? — питає назир.
— Три рублі, — відповідає Чіко.
— Замовчи, — каже назир, — більше рубля твій гусак не вартий.

Забрав у нього гусака, кинув йому паперовий рубль. А потім відніс гусака до себе додому, наказав зарізати і каже дружині:
— Підсмажиш і пришлеш мені на бенкет.
Чіко сховався в цей час за дверима і все чув. Дружина питає назира:
— А з ким послати?
Назир каже:
— Прийде до тебе чоловік, покаже тобі мізинець, з тим і пришлеш гусака.
Коли гусак засмажився, смачно запахло на весь околицю...
Тоді вийшов Чіко з-за дверей, показав мізинець дружині назира і каже:
— Назир прислав за гусем.

Взяв він гуся, прикрив за собою двері, а на дверях написав: «Я — Чіко, а ти — назир. Це маленька біда, а велика буде попереду». Відніс він гуся додому, разом із бабусею наївся до сита.

Назир послав одного зі своїх друзів за гусем. Дружина каже:
— Один у мене був гусь. Його я вже послала назиру.

Обурений назир побіг додому і раптом побачив на дверях напис Чіко.
А Чіко тим часом дав бабусі гроші і попросив її:
— Сходи, будь ласка, купи для мене дівочий наряд, а потім поведеш по місту і примовлятимеш: «Віддаю в служанки». Скільки б грошей тобі не пропонували, не віддавай, а як подам тобі знак, тоді погоджуйся.

Повела бабуся Чіко вулицями. Скільки грошей не пропонували, не погоджувалася. Як тільки прийшов назир наймати собі служанку, Чіко зробив бабусі знак, і вона віддала його в служанки до назира за десять рублів на місяць. Привів його назир додому, а дружина його в цей час була в лазні. Приніс назир ключі, віддав їх служниці, став відкривати двері і все в домі показувати. Відкрив він останні двері, а за цими дверима була маленька кімнатка, а посеред цієї кімнатки стояв важкий прес.

Говорить назир новій служниці:
— Бачиш цей прес? Він розчавив стільки людей, скільки у тебе волосся на голові. Якщо не будеш працювати, я і тебе задушу.
— А як ти це робиш? — питає Чіко. Назир каже:
— Вклади голову в отвір, я тобі покажу. Став назир пресом давити, а Чіко закричав:
— Ой, задихаюся!
Назир його з-під пресу витягнув.
— Ну-ка, і ти встав голову. Подивимось, чи зможу я натиснути? — каже Чіко.
Засміявся назир.
— Навіщо, — каже, — це потрібно?

Але все-таки поставив голову. Чіко натиснув так, що назир не зміг вирватися. Залишив його напівживого під пресом, а сам пішов з дому і на дверях написав: «Я — Чіко, ти — назир. Це маленька біда, велика буде попереду».
Повернувся Чіко додому до бабусі, дав їй трохи золота і каже:
— Іди роздай ці гроші бідним, а для мене купи одяг лікаря, бритву, тканину, мило, трохи солі і кошик.

Бабушка пішла і принесла все, що він просив. Чіко одягнувся, взяв у руки кошик і пішов з дому. Як підійшов він до дому назира, почав викрикувати:
— Я хороший лікар, я хороший лікар!
А назир, який полежав під пресом, почував себе дуже погано. Покликали лікаря до назира. Назир питає:
— Можеш вилікувати? Чіко каже:
— Зможу, тільки роби так, як я велю тобі.
— Добре, зроблю.
— Тоді, — каже Чіко, — іди в лазню.

Пішов він разом із назиром у лазню, намилив йому милом спину, сів на нього верхи, став бритвою різати і сипати сіль. Назир кричить від болю. А Чіко примовляє:
— Нічого, терпи. Ти багато мучив тіла селян.
Вийшов і на дверях лазні написав: «Я — Чіко, ти — назир. Це маленька біда, велика буде попереду». І пішов назад додому, до матері.

Проходить трохи часу, знову цар бачить сон і знову посилає за Чіко. Говорить цар Чіко:
— Якщо розгадаєш цей сон, що не побажаєш, все тобі подарю.
— Мені не потрібні твої подарунки, — відповідає Чіко. — А бачив ти уві сні, що перед твоїми дверима здохла змія.
— Ну і що це означає? — питає цар. — Твій ворог сам прийде до твого порогу.
— Як же він прийде?
— Пізніше дізнаєшся.
Чіко відправився до дому назира, загорнувся у козячу шкуру, а до шерсті прив’язав шовковичні кокони. Проник він у дім до назира рівно опівночі, стиснув горло йому і його дружині, а сам став потрясати шкурою, а кокони почали тихенько дзвеніти.
Назир у жаху питає:
— Хто тут?
А Чіко відповідає:
— Стільки ти невинної крові пролив, позбавив селян навіть шматка хліба, забрав у них останній клаптик землі, а тепер небо послало мене, щоб я забрав у тебе душу. Обидва ви йдіть за мною.

Підігнав Чіко до дому назира чорний фургон, а у фургоні велика чорна труна. Загнав він назира разом із дружиною у чорну труну, прикрив кришкою і повіз до дому царя. А як доїхав, викликав царя і підняв кришку труни.
— Тепер зрозумів ти, царю, яким чином твій ворог сам прийшов до твоїх воріт?

Тут збігся до палацу народ. Став народ шуміти і кричати:
— Що це за назир, який обманює свого господаря? Що це за дружина, яка втікає від свого чоловіка? Що це за цар, який зі своєю дружиною не вміє впоратися?
Тут прогнав народ царя з його престолу і всіх трьох скинули у річку.
Після цього Чіко каже:
— Майно царя і назира роздати народові. Землю повернути селянам. Нехай оруть, сіють і живуть на здоров’я.
Fairy girl