Як обдурили царя
Жила-була одна жінка. Жила вона довго, постарілася і зовсім з глузду з'їхала через старість. І було в неї три сини. Один син — селянин, другий — садівник, а третій — ткач. Трапився в країні жахливий голод. І ніде було навіть шматочка хліба добути.Одного разу від царського каравану відстав верблюд. Спіймали його сини старої, що з глузду з'їхала, і привели додому. Забили вони його, м'яса напекли, склали його в глиняні караси й сховали.
— Нащо ви м'ясо ховаєте? — питає мати. А сини посміялися з неї:
— На твоє весілля, матусю, — кажуть.
Цар послав своїх слуг на пошуки верблюда. Ходять вони, шукають скрізь, але нічого не знаходять. Побачили, як один із братів оре.
Слуги його гукають:
— Гей, — кажуть, — чи не бачив ти царського верблюда? А він вирішив удати глухого й відповідає:
— Хіба не бачите, що я ору.
— Ми тебе питаємо: де царський верблюд? — кричать йому слуги.
— Ні, — каже він, — не завжди однаково, інколи багато зорю, інколи мало.
— Верблюд, — кричать слуги, — верблюд, розумієш? Голова, шия, чотири ноги, хвіст.
— Не весь час, — відповідає син старої. — Після того як зорю, я сіятиму. А тоді вже боронитиму.
Плюнули вони й пішли далі. Бачать, як другий брат — садівник — горіхи на землю струшує.
— Гей! — кажуть йому царські слуги. — Ти, брате, чи не бачив царського верблюда?
А той теж вирішив їх обдурити, удав дурника.
— Ось, — каже, — дерево трушу.
— Верблюд, тобі кажуть! — кричать слуги.
— По-різному, — відповідає другий син старої. — Коли за карбованець продам, а коли й за два.
— Де верблюд? — ревуть слуги.
— Це-то маленьке деревце, — відповідає він. — А велике он там, на горі.
— Тьху, — кажуть слуги. — У цього дурня що не спитай, він усе своє бурмотить.
Пішли далі. Дійшли вони до третього брата. А той сидить за ткацьким станком.
— Де царський верблюд? — питають вони в нього. — Якщо знаєш — скажи, ми тобі за це подарунок дамо.
— Хіба не бачите — працюю, — відповідає він. — Нащо питаєте?
— Та ми тебе про верблюда питаємо!
— Коли як, — каже, — Коли цілу штуку, а коли й половину.
— Цей і зовсім з глузду з'їхав, — кажуть слуги. — Он там біля хати стара сидить. Підемо, запитаємо в неї.
Пішли вони до старої, що з глузду з'їхала, питають:
— Послухай, бабусю, чи не бачила ти царського верблюда?
— Як же, бачила. Його мої сини зарізали, зробили кавурму, поклали в караси й сховали.
— Коли ж це було?
— Коли збиралися моє весілля грати.
— Ну й ну, — кажуть слуги. — Тут усі божевільні. І пішли вони назад до царя, так і не знайшовши його верблюда.
Інші казки
