Лінивка Гурі
Жила-була одна жінка. Була в неї одна єдина дочка, і звали її Гурі. Ця Гурі була такою ледащицею, такою неробою та білоручкою, що тим тільки й займалася цілий день, що нічого не робила:«Навіщо мені працювати?
Навіщо мені трудитися?
Це мені в житті не знадобиться.
Зовсім не потрібні мені всі ці клопоти,
Цим я щастя не заробитиму.
Була б моя воля — я б гуляла.
Була б моя воля — я б танцювала.
Сиділа б на лавці я,
Та ногами дригала!
Вже їла б я й пила
Що мені подобається.
А спала б я, —
Коли сон зі мною впорається.»
За таку поведінку сусіди так і прозвали дівчину — Ледащиця Гурі. Лише рідна мати розхвалювала перед усіма свою дочку-неробу:
«До всяких справ умілиця
Донечка моя, рукодільниця:
І в’яже вона, і пряде,
І кроїть вона, і шиє,
І смачно готувати вміє,
І ласкавим словом зігріє.
І хто її заміж візьме, —
Та точно не пропаде!»
Молодий купець почув ці слова і подумав: «Це саме така дівчина, на якій я б одружився». Він пішов до Гурі додому і посватався до неї. Вони одружилися, і він привіз молоду дружину до себе в дім.
Через деякий час він приніс великий тюк бавовни і попросив Гурі добре розім’яти його, розчесати і спрясти пряжу, поки він сам поїде зі своїми купецькими справами. Він сказав Гурі, що пряжу, яку вона спряде, він візьме з собою в інші країни і там продасть.
— Якщо пощастить, то, може, і розбагатіємо. — сказав так і поїхав.
Після його від’їзду Гурі взялася за свою улюблену справу: нічого не робити.
Якось гуляла вона вздовж берега річки. Раптом чує — жаби квакають:
— Ква-а-а, ква-а-а...
— Гей, жабочки! — крикнула їм Ледащиця Гурі. — Якщо я принесу вам тюк бавовни, то, може, ви розчешете його і спрядете нитки?
— Ква-а-а, ква-а-а...
Квакання жаб здалося Гурі ствердним. І вона, радіючи тому, що знайшовся хтось, хто зробить за неї її роботу, побігла додому.
Повернулася Гурі до берега річки з тюком бавовни, що залишив їй чоловік, і кинула його у воду.
— Ось вам робота: розчешіть цю бавовну і спрядіть пряжу. А я прийду сюди через кілька днів, візьму нитки і піду продавати їх на базар.
Минуло кілька днів. Гурі прийшла до жаб. Жаби, звичайно ж, квакають:
— Ква-а-а, ква-а-а...
— Що це, жабочки, ви все «ква-а-а» та «ква-а-а». Де мої нитки?
Жаби у відповідь лише продовжували квакати. Гурі оглянулася навколо і помітила на камінні біля берега зелену тину та водорості.
— Ой! Що ж ви наробили! Ви не тільки розчесали мою бавовну і спряли з неї пряжу, ви ще й виткали собі килим!
Гурі обхопила руками свої рум’яні щічки і почала плакати.
— Ну добре, нехай буде так: залиште килим собі, а мені віддайте гроші за бавовну.
Вона кричала, вимагаючи грошей у жаб, і так захопилася, що залізла у воду.
Раптом її нога наштовхнулася на щось тверде. Вона нахилилася і підняла з дна золотий самородок. Гурі подякувала жабам, взяла золото і пішла додому.
Повернувся купець із поїздки. Дивиться: вдома на полиці лежить великий шматок золота. Здивувався він і питає:
— Послухай, дружино! Звідки це на нашій полиці шматок золота взявся?
Тут Гурі і розповіла йому про те, як вона бавовну продала жабам і як виручила за нього золото.
Чоловік був просто в захваті. На радощах він запросив до дому тещу, подарував їй багато різних подарунків і почав хвалити її і дякувати за те, що вона виховала таку кмітливу дочку-рукодільницю.
А теща була жінкою проникливою. Вона одразу здогадалася, що тут щось не так, і швидко зрозуміла, як усе було насправді. Вона тут же злякалася, що тепер її зять дасть її дочці ще якусь роботу. І все, що так ховається, вийде назовні. І тут у кімнату, де йшло святкування на честь Гурі, залетів жук. Він літав туди-сюди над головами людей і гучно дзижчав. Тут теща раптом підвелася і привітала жука:
— Здравствуй, здравствуй, дорогая тітонько! Бідная моя тітонько, все то ти в справах та в клопотах, працюєш не покладаючи рук. І навіщо тобі все це, навіщо?
Зятя від цих слів просто як блискавкою вразило:
— Мамо, з вами все гаразд? Що це ви таке говорите тут? Як цей жук може бути вашою тітонькою?
А теща й каже:
— Слухай мене, сину. Ти ж знаєш, що в мене від тебе секретів немає, адже ти мені як син рідний. Уяви собі, але це так — жук і є моя тітонька. Справа в тому, що їй доводилося працювати з дня на день. І чим більше в неї було роботи, чим старанніше вона трудилася, тим ставала все меншою і меншою, поки не перетворилася на жука. У нас у роді у всіх так може статися, адже ми дуже працьовиті. Але ті з нас, хто перепрацює, — стають маленькими і перетворюються на жуків.
Коли зять почув це, він одразу заборонив своїй дружині робити якусь роботу, щоб не дай Боже, вона не перетворилася на жука, як її тітонька.
Інші казки
