Ремесло дорожче за золото

Жив-був багатий цар. Він часто потай від назирів і візирів одягався в одежу жебрака і ходив мандрувати містами та селами, щоб послухати, що про нього говорить народ.

Одного разу в одному селі цар зустрів дівчину таку гарну, що хто б її не побачив — казав: ні пити, ні їсти, на неї дивитися.

Цар повернувся до свого палацу і сказав своїм назирам і візирам:
— У такому-то селі живе прекрасна дівчина. Ідіть до неї і скажіть, що цар хоче на ній одружитися.

Назири і візири вирушили до того села, знайшли дім дівчини і теж захопилися її красою. Сказали вони батькові і матері дівчини, що цар зачарований їхньою дочкою і хоче на ній одружитися.

Батько дівчини був бідний селянин. Не повірив він, що цар удостоїв його дочку такої честі. Але люди царя переконали його, і тоді він сказав:
— Ми слуги царя, як він накаже, так і буде. — І звернувся до дочки: — Доню моя, цар послав своїх назирів-візирів свататися за тебе. Що їм відповісти?

Дівчина запитала:
— А яке в царя ремесло?
— Що ти, доню моя, розуму позбулася?! Яке в царя може бути ремесло? Він володіє світом, що захоче — зробить, а ми всі — його слуги.
— Ні, мій чоловік повинен володіти якимось ремеслом, інакше я за нього заміж не піду.

Пішли назири-візири, передали цареві відповідь дівчини. Здивувався цар, але нічого не вдієш, заради дівчини вирішив навчитися ремеслу.

Обирав він найлегше ремесло — став учитися ткати килими. Опанувавши це ремесло, цар виткав для своєї нареченої гарний килим.

Попрощалася вона з батьком і матір'ю і з назирами та візирами вирушила до царського палацу. Цар сім днів і сім ночей весілля святкував. Одружилися вони і стали жити в пошані та славі.

Минуло чи то рік, чи то два, і знову цар у одежі жебрака став обходити свої міста і села, вирішивши дізнатися, що про нього говорить народ.

Ось раз під час одного з таких мандрів цар потрапив у руки розбійників, які, дізнавшись про його ремесло, не вбили його, а продали багатому купцеві.

Купець замкнув царя в темну каморку, дав йому вовни, щоб він її розчесав і виткав килим. Цар виткав килим, такий гарний, що подібного не було в усьому світі.

Побачивши цей килим, дружина купця сказала чоловікові:
— Нехай він витке великий килим. Візьмеш його в подарунок цареві, а він, може, у боргу не залишиться.

Купець пішов у каморку до ткача і сказав йому:
— Хочу зробити цареві подарунок. Витки килим, тільки дивися, щоб у всьому світі такого не було. І щоб він був завбільшки з царський зал, ні на волос не більше і не менше. Не знести тобі голови, якщо не виконаєш моїх умов.

Цар, почувши це, дуже зрадів, а довжину і ширину свого залу він добре знав. І виткав він такий килим, який вимагав господар. А в кутку килима виткав літери (так щоб тільки одна цариця могла прочитати), що потрапив він у біду і просить звільнити його.

Купець залишився задоволений роботою і поніс килим до царського палацу.

Назири і візири повідомили царицю про принесений подарунок. Цариця розстелила килим, побачила, що він ні на волос не більше і не менше кімнати, дуже здивувалася, оглянула весь килим і в одному кутку побачила літери. Прочитавши напис і дізнавшись, що сталося з її чоловіком, цариця поблідла. Цар і раніше ходив по країні тижнями, місяцями і роками, але ніколи йому на думку не спадало, що його може спіткати така доля. Цариця негайно наказала привести того, хто виткав цей килим, цілим і неушкодженим до палацу.

Назири і візири вирушили з купцем до нього додому, зайшли в темну каморку, але цар дуже змінився, і вони його не впізнали. Ткача повели до лазні, викупали, одягли в новий одяг і відвели до царського палацу. А купець наставляв його, як поводитися в палаці, як стояти і кланятися.

Коли цар увійшов у палату, цариця одразу ж кинулася до нього. Обнялися вони, поцілувалися.

— Правду кажуть, дружино, — сказав цар, — що ремесло дорожче за золото.

↑ Догори

Ремесло дорожче за золото

Інші казки