Горобець
Жив-був один горобець. І була в нього в лапці заноза. Він літав туди й сюди, перелітав з місця на місце, аж нарешті побачив одну бабусю. А бабуся та збирала дрова для печі — хотіла розпалити вогонь і спекти свіжий хліб.— Бабусю, бабусю! — покликав її горобець. — Витягни занозу з моєї лапки, а потім займайся своїми справами. Я хоч зможу спокійно покльовувати щось, а то так і з голоду померти можна.
Бабуся витягла занозу з гороб’ячої лапки, а потім повернулася до своїх справ.
Горобець же тим часом попригав-попригав навколо, а потім повернувся до бабусі й почав вимагати свою занозу назад.
— Я кинула її у пічний вогонь, — відповіла бабуся.
Горобець почав вимагати:
— Або віддай мені мою занозу, або я заберу твій хліб.
Віддала бабуся горобцю свій хліб, а той і полетів геть. Летів-летів горобець далі, і зустрівся йому пастух, який обідав самим молоком, без хліба.
— Пастуху, а пастуху! — покликав його горобець. — Що це у тебе на обід саме молоко, а хліба нема? Ось, візьми мій. Покриши його в молоко і їж собі на здоров’я. А я хоч спокійно покльову щось, а то так і з голоду померти можна.
Горобець попригав-попригав навколо, а потім повернувся до пастуха й почав вимагати свій хліб назад.
— Я вже його з’їв, — відповів пастух.
— Ну, раз так, то віддай мені замість хліба ягня!
Пастух віддав горобцю ягня, а той і полетів.
Летів-летів горобець далі, і зустрілися йому люди, які зібралися святкувати весілля. От тільки м’яса на столах у них зовсім не було.
— Не хвилюйтеся, — каже їм горобець. — Візьміть мого ягня, заріжте його та приготуйте щось смачне для свята. А я піду, покльову трохи, а то так і з голоду померти можна.
Попригав-попригав горобець туди-сюди, а потім повернувся й почав вимагати ягня назад.
— Так ми його вже з’їли, — відповіли люди. — Як же ми його тобі повернемо?
— Або повертайте мого ягня, — прикрикнув на них горобець, — або я забираю вашу наречену.
Схопив він наречену й полетів геть.
Летів-летів горобець, дивиться: йде дорогою менестрель — бродячий музикант, улюбленець народу.
— Менестрелю, а менестрелю, — покликав його горобець. — Візьми собі наречену, а я хоч піду, покльову щось, а то так і з голоду померти можна.
Попригав-попригав горобець туди-сюди, а потім повернувся й почав вимагати наречену назад.
— А наречена пішла додому, до свого коханого, — відповів менестрель.
— Або повертай наречену, або віддавай свій саз, — вимагав горобець.
Менестрель віддав горобцю саз. Той повісив його собі на плече й полетів. Вибрав горобець місцинку зручнішу та привабливішу, сів там на гілці дерева, дістав саз і давай грати й співати:
Чарк-чварк! Чирк-чвирк!
Я обміняв занозу на хліб,
А хліб я поміняв на ягня.
Ягня я віддав за наречену,
А наречену поступив за саз.
У мене тепер є саз,
А я тепер — солодкоголосий менестрель!
Чарк-чварк! Чирк-чвирк!
Інші казки
