Сокира
Одного разу один юнак вирушив у далекі краї на пошуки роботи. Привела його дорога до одного села, де перед його очима постала дивовижна картина: люди валили ліс голими руками.— Браття, — сказав він, — що це ви ліс руками валите? Хіба у вас немає сокири?
— Сокири? А що це — «сокира»? — запитали селяни.
Юнак дістав із-за пояса свою сокиру й швидко нарубав цілу купу дров, які потім склав у акуратну поліницю.
Побачивши це, жителі села кинулися до своїх хат, кричачи:
— Гей, всі сюди! Ідіть і подивіться, що Сокира-джан зробив!
Селяни оточили юнака, власника сокири. Вони й благали його, і погрожували, і обіцяли йому всякого добра в обмін на сокиру. Нарешті, забрали сокиру в юнака. Вирішили самі з нею впоратися.
Першим узявся за сокиру староста. Махнув він раз сокирою, та й відрубав собі пальці на нозі. Кинувся він бігти селом, кричачи від болю:
— Люди, всі сюди! Сокира-джан сказився! Він відтяпав мені півноги!
Збіглися селяни, і давай своїми палицями сокиру бити. Б’ють-б’ють, а сокирі що? Як лежала на землі, так і лежить. Бачать вони таке діло і вирішили тоді сокиру спалити. Навалили зверху купу дров і підпалили. Коли вогонь згас, кинулися селяни дивитися, що з сокирою стало: розгорнувши попіл, вони знайшли там сокиру, розжарену до червоного.
— Ага! — закричали вони. — Не травиться тобі, Сокира-джан! Гляньте-но, почервонів же як! Соромно, мабуть! Належне йому! Скільки лиха він нам приніс. А скільки ще може принести? Ось що: посадимо-но ми його у в’язницю!
Вирішили — зробили. Кинули розжарену до червоного сокиру старості в комору. А в коморі було повно сіна. Впала сокира на сіно, воно й спалахнуло! Знялися величезні язики полум’я аж до самого неба. Перелякалися селяни, кинулися юнака наздоганяти. Наздогнали його й закликали:
— Юначе, рятуй, не можемо ми самі з нею впоратися, ти вже образуй свого Сокиру-джана, ради Бога.
Інші казки
