Чудовисько Уїнделстоунського ущелиння
Колись у Бамбурзькому замку жили могутній король і прекрасна королева, і мали вони двоє дітей — сина на ім'я Чайлд-Вінд та доньку Маргріт.Чайлд-Вінд виріс і вирушив за море — побачити світ і себе показати. Незабаром після його від'їзду королева-мати захворіла і померла. Довго сумував король, але одного разу на полюванні зустрів він чарівну чужинку, закохався і вирішив одружитися з нею. Посланця було відправлено з наказом готувати замок до прибуття нової королеви — господарки Бамбурга.
Принцеса Маргріт не дуже зраділа цій новині, але й не засмутилася надто. Вона виконала батьків наказ і в призначений день вийшла до воріт, готова зустріти нову королеву і передати їй ключі від замку.
Але сталося так, що коли Маргріт вітала батька і мачуху, один із нових лицарів її почту вигукнув:
— Клянуся, ніде на світі немає красуні прекраснішої за цю північну принцесу!
Королева-мачуха була глибоко ображена, але не показала виду, лише злобно пробурмотіла собі під ніс:
— Нічого! Я подбаю про цю красу!
Тієї ж ночі королева (а насправді вона була відьмою!) піднялася на найстарішу, найвищу вежу замку і почала творити там магічні обряди. За допомогою амулетів — драконячого зуба, совиних пазурів, зміїної шкіри — наклала вона на свою пасербицю злі чари і зачарувала її нечуваним, жахливим закляттям.
На ранок служниці і фрейліни не знайшли принцесу в її ліжку, і ніхто в замку не міг сказати, куди вона зникла.
Того ж дня в ущелині Уінделстоун, неподалік від Бамбурга, з'явилося страшне і огидне чудовисько — величезний кільчастий змій із залізною лускою та вогнедишною пащею. Чудовисько пожирало овець і корів, які заходили в ущелину, а вночі наводило жах на всю округу своїм протяжним, жахливим ревом.
Король був дуже засмучений цими двома лихами — зникненням доньки і появою жахливого змія. Він послав гінця з листом за море, до свого сина Чайлд-Вінда, благаючи його повернутися додому. «Бо я вже надто старий, мій сину, і не під силу мені тягар цих лих», — писав він у листі до принца.
Чайлд-Вінд, отримавши цю звістку, почав готуватися до відплиття — наказав оснастити корабель і відібрав із свого загону тридцять найкращих воїнів, найхоробріших і найнадійніших. Та не забув порадитися з чарівником, знавцем білої магії. І ось що сказав йому мудрий старець:
— Щоб твій похід був успішним, виріж бушприт свого корабля з цілого стовбура горобини, адже горобина відганяє злі чари; і візьми з собою цей горобиновий прутик. Доторкнися ним до своєї мачухи-королеви. Шкоди від цього не буде, а істина відкриється.
Подякував Чайлд-Вінд чарівнику, взяв прутик, укріпив горобиновий бушприт на носі корабля і на світанку відплив на захід.
Але королева (яка, як ви знаєте, була відьмою!) розклала в самотній вежі свої амулети, просіяла місячне світло крізь решето і дізналася, що Чайлд-Вінд із тридцятьма відборними воїнами повертається до Бамбурзького замку.
Тоді вона викликала підвладних їй духів і наказала:
— Слуги мої чорні,
Мені одній покірні!
Вітрами летіть,
Море збуріть,
Корабель потопіть,
Принця погубіть!
Полетіли чорні духи, почали дути назустріч кораблю, піднімати навколо нього величезні хвилі, але горобиновий бушприт розсіював і відбивав усі злі чари, так що корабель Чайлд-Вінда, ніби нічого й не сталося, наближався до берега.
Повернулися духи до королеви, зізналися у своїй безсилості зашкодити принцу. Скрипнула королева зубами від злості, але не заспокоїлася. Наказала війську рушити до гавані, зустріти корабель, напасти на нього і вбити всіх, хто приплив, до останнього.
Ось наближається Чайлд-Вінд до берега і раптом бачить: пливе назустріч величезний страшний змій із вогнедишною пащею. Підпливає впритул, штовхає корабель назад, не дає йому увійти в гавань. Знову і знову розвертається корабель принца, намагається пройти до пристані, але кожного разу жахливий змій перегороджує шлях. Безсилі удари весел і списів проти його залізної луски.
Каже Чайлд-Вінду досвідчений кормчий:
— Відійдемо в море, а потім розвернемося і висадимося непомітно — он там, за мисом.
Так і зробили. Але ледь Чайлд-Вінд висадився на берег і зробив кілька кроків по землі, як з лісу виповзає той самий змій — огидне чудовисько з кільчастим тілом і головою дракона.
Витягнув меча Чайлд-Вінд, приготувався... І раптом замість страшного реву з пащі чудовиська почувся ніжний дівочий голос:
— О, сховай свій меч і щит відкинь,
Не бійся нічого!
Тричі поцілуй мене —
І згине чаклунство.
Чайлд-Вінду здається, ніби він впізнає цей голос... Що за навіження! Невже нечиста сила морочить його? Здригнувся від жаху принц, а чудовисько каже:
— Не думай, що перед тобою
Лукавить гидкий змій,
Тричі поцілуй мене —
І чаклунство розвій!
Це ж голос сестри — Маргріт! Завагався принц, зробив крок уперед, але згадав, якими підступними бувають злі духи. Знову підняв Чайлд-Вінд свій меч, а чудовисько похитало головою і каже:
— Без страху підійди до мене
І поцілуй тричі;
Лише в цьому моє спасіння.
Молю тебе, брате!
Тоді відкинув принц свій меч і щит, зробив крок до чудовиська і тричі поцілував його в страшну вогнедишну пащу.
У той же миг із свистом і шипінням чудовисько відскочило назад, і — о диво! — перед Чайлд-Віндом постала його сестра Маргріт.
— Дякую тобі, милий брате! — сказала принцеса. — Знай, що це наша мачуха-відьма перетворила мене на чудовисько і наклала закляття, щоб я не знала визволення, доки мій брат тричі не поцілує мене в цьому жахливому образі. Але відтепер чари розвіялися, і та, що їх наслала, втратила всю свою чаклунську силу.
Коли Чайлд-Вінд під руку з сестрою і в супроводі своїх воїнів увійшов до батькового замку, зла королева сиділа у своїй вежі і без упину повторювала заклинання: дуже їй хотілося нашкодити принцу і принцесі.
Почула вона кроки Чайлд-Вінда, хотіла втекти, але принц доторкнувся до неї горобиновим прутиком, і відьма прямо на очах почала зменшуватися і зсідатися, зсідатися і зменшуватися, поки не перетворилася на огидну жабу, яка — чоп-шльоп! чоп-шльоп! — стрибнула з замку до лісу.
Інші казки
