Домовик із Хілтона
Давним-давно жив у Хілтон-Холлі один брауні, тобто домовик – найпроказливіший із усіх домовиків на світі. Вночі, коли слуги розходилися спати, він усе перевертав догори дриґом. Цукор насипав у солонки, у пиво кидав перець, перевертав стільці, столи ставив ніжками вгору, вигрібав гарячі вуглі з камінів – словом, пакостив, як міг. Але іноді він приходив у гарний настрій, і ось тоді!..– Постривайте, а хто це – домовик? – запитаєте ви.
Домовик – це наче нечистий дух, тільки не такий підступний, як чорт... Та невже ви не знаєте, що таке «нечистий дух» і «чорт»? О господи! Чого тільки не буває на білому світі! Тож знайте ж, домовик – це кумедне крихітне створіння, напівлюдина, напівельф, весь волохатий і з гострими вушками.
На чому ж я зупинився? Ах так, я почав розповідати, як домовик із Хілтон-Холлу витворяв бог знає що. Але якщо служниці залишали йому мисочку вершків чи медову коржику, домовик у подяку прибирав за них стіл і приводив у порядок усю кухню.
Ось якось пізно вночі служниці довго не лягали спати і раптом почули шум на кухні. Заглянули туди, бачать – домовик гойдається на ланцюжку вертела і приговорює:
О, горе мені! горе!
Не впав із гілки жолудь,
Що стане дубочком,
Що піде на люльку,
Де засне дитинка,
Що стане чоловіком,
Що мене звільнить!
О, горе мені! горе!
Служниці зжалилися над бідолахою і запитали птичницю, як їм «звільнити» брауні, тобто зробити так, щоб він міг піти з цього дому.
– Простіше простого, – відповіла птичниця. – Подаруйте домовику за працю щось добротне, міцне, і він одразу зникне.
Ось пошили служниці з найкращого зеленого сукна плащ із капюшоном і поклали його біля каміна, а самі стали чекати, що буде. І раптом дивляться: підійшов домовик до каміна, побачив плащ із капюшоном, надів його на себе та як почне скакати по кімнаті на одній ніжці. Сам скаче, сам приговорює:
Плащ із капюшоном я беру,
І він віднині буде мій.
Тепер не стане допомагати вам
Хілтонський домовик!
Сказав це домовик і зник. І більше його ніколи не бачили.
Інші казки
