Я – сам!
Жив на світі хлопчик на ім’я Персі. І, як усі хлопчики та дівчатка, він нізащо не хотів лягати спати вчасно.Хатина, де він жив із матір’ю, була невелика, з грубого каменю, якого багато в тих краях, і стояла якраз на межі між Англією та Шотландією. І хоча вони були бідними людьми, увечері, коли в вогнищі яскраво горів торф і привітно мигала свічка, їхній дім здавався надзвичайно затишним.
Персі дуже любив грітися біля вогню і слухати стародавні казки, які йому розповідала мама, або просто дрімати, милуючись химерними тінями від палаючого вогнища. Нарешті мати говорила:
— Ну, Персі, пора спати!
Але Персі завжди здавалося, що ще надто рано, і він сперечався з нею, перш ніж піти, а варто було йому лягти у свою дерев’яну ліжечко і покласти голову на подушку, як він одразу засинав міцним сном.
І ось одного вечора Персі так довго сперечався з мамою, що в неї лопнуло терпіння, і, взявши свічку, вона пішла спати, залишивши його самого біля палаючого вогнища.
— Сиди, сиди тут один біля вогню! — сказала вона, ідучи. — Ось прийде стара зла фея і забере тебе за те, що матері не слухаєшся!
«Еге ж! Не боюся я злих старих фей!» — подумав Персі і залишився грітися біля вогню.
А в ті далекі часи в кожному фермерському подвір’ї, в кожній хатині водився свій малюк брауні, який щоночі спускався крізь димохід і наводив у домі лад, чистив і мив усе. Мама Персі залишала йому біля дверей цілий глечик козячого молока — на подяку за його працю, — і вранці глечик завжди виявлявся порожнім.
Ці малюки брауні були добродушними та привітними домовиками, тільки дуже легко ображалися на будь-що. І горе тій господині, яка забувала залишити їм глечик із молоком! Наступного ранку все в її домі було перевернуто догори дриґом, мало того, образившись, брауні більше й носа до неї не показував.
А ось брауні, який приходив допомагати мамі Персі, завжди-завжди знаходив глечик із молоком, і тому ніколи не йшов із їхнього дому, не прибравши все як слід, поки Персі та його мама міцно спали. Але в нього була дуже зла і сердита мати.
Ця стара зла фея терпіти не могла людей. Про неї-то й згадала мама Персі, ідучи спати.
Спочатку Персі був дуже радий, що наполіг на своєму і залишився грітися біля вогню. Але коли вогонь почав поволі згасати, йому стало якось не по собі, і захотілося швидше до теплого ліжка. Він уже збирався встати і піти, як раптом почув шелест і шурхіт у димоході, і в ту ж мить у кімнату зістрибнув маленький брауні.
Персі від несподіванки здригнувся, а брауні дуже здивувався, побачивши Персі ще не в ліжку. Дивлячись на довгоногого брауні з гострими вушками, Персі запитав:
— Як тебе звати?
— Сам! — відповів брауні, скрививши смішну писку. — А тебе?
Персі подумав, що брауні пожартував, і захотів його перехитрити.
— Я-сам! — відповів він.
— Лови мене, Я-сам! — гукнув брауні і відскочив убік.
Персі і брауні почали гратися біля вогню. Брауні був дуже спритний і жвавий бісеня: він так ловко перестрибував з дерев’яного буфета на стіл — ну точно кішка, і скакав, і котився по кімнаті. Персі не міг відірвати від нього очей.
Але ось вогонь у вогнищі майже згас, і Персі взяв кочергу, щоб розігріти торф, та на лихо один гарячий вугілець впав прямо на ніжку малюкові брауні. І бідолашний брауні так голосно заверещав, що стара фея почула його і крикнула в димохід:
— Хто тебе образив? Ось я зараз спущуся вниз, тоді йому не поздоровиться!
Налякавшись, Персі шмигнув за двері в сусідню кімнату, де стояла його дерев’яна ліжечко, і заліз із головою під ковдру.
— Це Я-сам! — відповів брауні.
— Тоді чого ж ти верещиш і мішаєш мені спати? — розсердилася стара зла фея. — Сам себе й лай!
І за цим із димоходу витягнулася довга, кістлява рука з гострими пазурами, схопила малюка брауні за комір і підняла його вгору.
Вранці мама Персі знайшла глечик із молоком на тому ж місці біля дверей, де залишила його напередодні. І більше малюк брауні в їхньому домі не з’являвся. Але хоч вона й засмутилася, що втратила свого маленького помічника, зате була дуже рада, що з того вечора їй більше не доводилося двічі нагадувати Персі, що пора йти спати.
Інші казки
