Джек-ледарь

Жив-був на світі хлопець, і звали його Джек. Жив він із старою матір'ю на пустирі. Стара жінка пряла пряжу й продавала її на базарі. Але від цього ж не розбагатієш. А Джек був ледар, яких мало. Він не робив рівненько нічого, тільки грівся на сонечку в спекотну погоду та відсиджувався біля вогнища взимку.
Тому всі й прозвали його: Джек-Ліниворот.

Нарешті це набридло його матері, і вона сказала йому:
— Пора тобі самому заробляти на прожиття, бо вижену тебе на вулицю, і тоді живи як знаєш!

А сталося це в понеділок. Слова матері ніби проняли Джека, і наступного ранку він пішов і найнявся за пенні на день до фермера. Працював день, отримав свій пенні й пішов додому. Але коли переходив через струмок, монетку втратив.
Адже ніколи раніше йому не доводилося тримати гроші в руках.

— Ох, дурний ти хлопчисько! — сказала йому мати. — Тобі варто було покласти пенні в кишеню.
— Наступного разу я так і зроблю, — відповів Джек.

У середу Джек пішов і найнявся до пастуха. Пастух дав Джеку за роботу глечик молока. Джек засунув глечик собі в кишеню, але не пройшов і півдороги, як молоко розлилося.
— О Господи! — зітхнула мати. — Та ти б ніс його на голові!
— Наступного разу я так і зроблю, — відповів Джек.

І ось у четвер Джек знову найнявся до фермера. За роботу фермер обіцяв дати Джеку вершковий сир. Ввечері Джек поклав сир собі на голову й вирушив у зворотний шлях. Але додому знову нічого не доніс: сир розплився і прилип до його волосся.
— Ну й дурень! — сказала мати. — Треба було обережненько нести його в руках.
— Наступного разу я так і зроблю, — відповів Джек.

У п’ятницю Джек найнявся до пекаря, і той дав йому за роботу кота. Джек узяв кота й обережненько поніс його в руках. Але кіт почав так дряпатися, що довелося його відпустити. І Джек знову повернувся додому ні з чим.
— Що ти за дурень! — розсердилася мати. — Тобі треба було вести кота на мотузочці.
— Наступного разу я так і зроблю, — відповів Джек.

І ось у суботу Джек найнявся до м’ясника. Той щиро нагородив його — віддав цілу баранячу ногу. Джек обв’язав баранячу ногу мотузкою й поволік за собою по багнюці. Можете собі уявити, який обід вийшов би із такої баранини!
Цього разу мати вийшла з себе. Адже на неділю в неї до обіду, окрім капусти, нічого не було.
— Ох ти, дубино! — сказала вона синові. — Треба було на плечі її нести.
— Наступного разу я так і зроблю, — відповів Джек.

У понеділок Джек знову вийшов із дому й найнявся до торгівця худобою. Той дав йому за роботу осла. Важкувато було ввалити осла на плечі, але врешті Джеку це вдалося, і він поволі поплентався зі своєю нагородою додому.

А якраз на його шляху стояв будинок одного багатія. У того багатія була єдина дочка, надзвичайно гарна, але глуха й німа, та ще й ніколи не сміялася. Лікарі сказали, що вона не заговорить, поки хтось не розсмішить її.

І ось так сталося, що коли Джек із ослом на плечах проходив повз, дівчина якраз виглянула у вікно. Побачила великого дурня з ослом на плечах і розсміялася. А як розсміялася, так одразу й заговорила, і стала все чути.

Багатій так зрадів, що з радощів віддав дочку за Джека, і Джек-Ліниворот раптом розбагатів. Молоді оселилися у великому будинку, і мати Джека разом із ними, і жили вони всі в повному достатку та щасті до кінця своїх днів — так розповідають, тільки повірити в це важко. Fairy girl