Фермер Джеймс Грей та велетенка Кленшид
У диких заростях Беншира живів велетень. Він був злий і жорстокий велетень і дуже погано поводився зі своєю дружиною — велетницею Кленшид.Тільки подумайте: він щоніч бив-товк її чим попало. То вона печеру не так вимила, то обід не так приготувала, а то просто в нього руки свербіли, і він не міг заснути, поки не поколотить її.
І щоніч над лісами та пагорбами Беншира лунали крики бідної велетниці. Найгірше доводилося Джеймсу Грею, чия ферма стояла неподалік від тих місць.
Ніч за ніччю ні він, ні вся його родина не могли зімкнути очей, і тому вдень замість роботи Джеймс Грей клевав носом у полі, його дружина — на кухні, а їхні діти — над уроками. Усі справи стояли, і фермі загрожувало розорення.
І ось одного разу, коли Джеймс Грей лагодив паркан на межі своєї землі — хоча очі в нього, чесно кажучи, зовсім слипалися, — він раптом почув гучні пориви грому. Диво, та й годі! А небо ясне, ні хмаринки, і сонце світить, звідки ж грім гримить?
А це, виявляється, велетниця Кленшид вийшла пошукати чогось на обід своєму чоловікові.
— Ось удача! — зрадів Джеймс Грей. — Давно я чекав на цю зустріч.
І він закричав що було сили, покликаючи Кленшид, чия голова виднілася десь високо над деревами ближнього лісу.
Велетниця тут же попрямувала до нього, розсуваючи високі дерева, ніби то були жалібні кущики ожини.
— Добрий день, чоловіче! — прогримів її голос. — Що тобі від мене треба?
— Хочу поскаржитися! — крикнув Джеймс. — Через тебе ні я, ні моя родина не знаємо ні сну, ні спокою!
Кленшид відповіла, що дуже шкодує, і запитала, чим вона їх потурбувала.
— Ти такий галас піднімаєш щоніч, — сказав Джеймс, — що зовсім не даєш нам спати. Невже не можна хоч одну нічку не верещати і не кричати? У вухах такий дзвін стоїть, ніби тисяча злих духів оголошує повітря своїми криками. Так продовжуватися не може!
Але Кленшид пояснила йому, чому вона кричить і верещить щоніч, і Джеймсу навіть шкода її стало.
— Жахливий чоловік мій чоловік, — зітхнула велетниця. — Я б так хотіла позбутися від нього.
— Ви праві, пані, — із радістю підхопив він. — Добре б вам від нього позбутися. Нам би усім тоді спокійніше стало.
Слово за слово, і велетниця з фермером розійшлися добрими друзями.
Тієї ж ночі, як тільки виплив повний місяць, Кленшид прийшла на ферму. Вона постукала легенько у двері, від чого весь дім так і затремтів. Джеймс Грей одразу здогадався, хто за нічний гість пожалів до нього.
— Що тобі? — запитав він, відчиняючи двері. — На жаль, у дім я тебе не можу запросити: ти в ньому не помістишся.
— І не треба, — сказала велетниця. — Ходімо, допоможи мені вбити мого чоловіка! Я чула, ти хороший стрілець. А якщо ти вб'єш його, він уже не зможе мене бити, і ви тоді будете спати спокійно.
— Смішна ти жінка, — сказав Джеймс Грей. — Як же я його вб'ю? Це все одно що сказати мурашці: вбий слона!
— Ах, ти нічого не знаєш, — сказала велетниця. — У мого чоловіка над серцем є родимка. Якщо потрапити в неї, він одразу помре.
Джеймс Грей погодився. На його місці і ви б погодилися: подумати тільки, скільки ночей не спав він через цього самого велетня!
І ось, захопивши лука та стріли і сівши верхи на плечі велетниці Кленшид, Джеймс Грей вирушив до печери велетня.
А велетень уже зустрічав їх, чекаючи біля входу до печери і потрясаючи в повітрі кулачищами.
Грей дістав стрілу, вставив її в лук, натягнув тятиву міцніше, прицілився — що ж, це було не так уже й важко зробити, адже родимка над серцем велетня була завбільшки, мабуть, із шотландську шапочку, — і вистрілив.
Велетень охнув і розчинився в повітрі.
Тут Кленшид на радощах пустилася в танок і так тупотіла і крутилася, що Джеймс Грей благав її зупинитися: не дуже зручно сидіти на плечах танцюючої велетниці.
Кленшид опустила Джеймса на землю і промовила:
— Ти зробив мені велику послугу, Джеймс Грей! Відтепер можеш розпоряджатися мною і моїм часом, як тобі заманеться. Скажи швидше: що я можу для тебе зробити?
Але Джеймсу найменше хотілося в ту мить користуватися послугами велетниці. Єдине, про що мріяв він, — це добре виспатися! І, бажаючи швидше позбутися від услужливої велетниці, він сказав, показуючи на стадо оленів, що пробігали в цей час лісом:
— Бачиш, це мої коні вирвалися зі стайні. Збери їх і загнай назад у стійла!
Довірлива і не дуже розумна Кленшид кинулася виконувати його завдання, а Джеймс Грей повернувся додому і ліг спати.
Але не встиг він і голову покласти на подушку, як — тук! тук! тук! — дім його так і затремтів від знайомого стуку.
— Я загнала твоїх коней у стійла, — сказала вона. — Хоч це було не так уже й легко: коні виявилися жахливо неслухняні. Ну, а тепер що?..
Але ми не знаємо, ні що відповів їй Джеймс Грей, ні коли нарешті цьому бідолазі вдалося хоч одну ніч проспати спокійно!
Інші казки
