Гаманець золота за пару штанів
Схрестивши ноги, кравець сидів на столі і домав парчовий камзол, коли до нього завітав сам лорд, власник замку Седдл та його околиць.— Доброго ранку, кравець, — привітав його лорд. — Бачу, ти все ще працюєш над моїм камзолом.
— Чудова тканина, мілорде, — відповів кравець, не відриваючи очей від роботи. — Одна насолода шити з такої.
Лорду нікуди було поспішати, і, не знаючи, чим себе зайняти, він притулився до дверей і став дивитися, як кравець працює.
— Ти чув, він знову з’явився на монастирському кладовищі? — продовжував балакучий лорд.
Кравець кивнув.
— Сам диявол, — додав лорд.
Кравець знову кивнув.
Ех, пішов би лорд своєю дорогою і дав би спокійно попрацювати. Йому б тільки язиком чесати, цьому лорду!
Так подумав кравець. Але вголос, звичайно, нічого не сказав.
— Так, такого сміливця не знайти, який би наважився провести ніч на кладовищі, — не вгавав лорд.
Кравець пробурчав щось.
— Ти згоден зі мною? — продовжував лорд.
— Право, не знаю, сер, — відповів кравець. Тут лорд дістав із кишені важкий гаманець із золотими монетами і потряс ним у повітрі.
— Хочеш, підемо на парі? — запропонував він. — А то все сидиш та шиєш. Споримо на цей гаманець золота: не просидиш ти ночі на кладовищі за роботою, щоб до ранку були готові нові штани!
Кравець нічого не відповів, він у цей час відкушував нитку.
— Ну, що скажеш, кравець? — не відступав лорд. — Підемо на парі?
Кравець підняв голову і подивився прямо на лорда.
— Якщо ви зараз підете і дасте мені спокійно домати камзол, підемо на парі!
Його відповідь, здавалося, прозвучала спокійно, проте кравець насправді дуже схвилювався.
Він був бідною людиною і звик працювати за копійки. Що ж там такого — просидіти ніч на кладовищі! А от отримати за одну пару штанів цілий гаманець золота — це так! Тут є через що хвилюватися.
Того ж вечора бідолашний кравець, підхопивши під пахву шматок тканини — такий, щоб вистачило на пару штанів, — і розкладаючи по кишенях ножиці, нитки, голки та наперсток, вирушив на кладовище.
Ніч була темна, тиха. Навколо ні душі. Але це не лякало кравця, він і сам був людиною тихою, спокійною. І звик до самотності.
Діставшись до кладовища, він ледве відчинив скрипучі залізні ворота, які потім із гуркотом зачинилися за ним. З таким гуркотом, що навіть мертвий міг би прокинутися, проте і тут кравець анітрохи не злякався.
Він знайшов зручну, широку могильну плиту і сів по-кравецьки, схрестивши ноги. Поруч поставив запалену свічку і, не гаючи часу, взявся за шиття.
Він дуже поспішав і жодного разу навіть голови не підняв від штанів, тому не бачив, що відбувається навколо. Цілком можливо, що духи та відьми з самим дияволом на чолі влаштували навколо нього свої танці, бо час від часу полум’я свічки хиталося і присідало.
Але кравцеві було неколи дивитися по сторонах. І неколи було лякатися.
Вперше він підняв голову, коли зробив останній шов і відкусив останню нитку. Він загасив свічку, підхопив штани під пахву, ножиці, нитки, голки та наперсток розклав по кишенях, важко підвівся на ноги — вони зовсім заніміли від довгого сидіння на твердому камені — і поспішив до замку Седдл.
У замку його зустріли не дуже привітно.
— Лорд спить, — сказали йому.
— Все одно розбудіть його, — наказав кравець. — Я приніс йому нові штани.
Лорд дуже здивувався, побачивши кравця цілим і неушкодженим, та ще й із новими штанами під пахвою.
Угода є угода! Тільки лорду не дуже хотілося виконувати цю угоду. І він сказав:
— Згоден, згоден, штани вийшли непогані. Але звідки я знаю, що ти їх пошив саме цієї ночі, сидячи на кладовищі?
Кравець зрозумів, куди лорд везе, і сказав:
— А ви йдіть до воріт замку, мілорде, і самі побачите там диявола. Він женеться за мною по п’ятах від самого кладовища, я ледве встиг захлопнути перед його носом ваші ворота. Чуєте, як він шумить там?
А це шумів сильний вітер. Але лорду не захотілося йти до воріт, він вирішив повірити кравцеві на слово.
— Молодець! — похвалив він кравця. Що ж йому ще залишалося робити?
І вручив кравцеві важкий гаманець золота в обмін на пару штанів.
Інші казки
