Лемтонський змій
Молодий Роберт, син лорда Лемтона, дуже любив ловити рибу. Піде він на берег – недалеко від замку текла річка Уїер, а в ній водилася велика жирна риба, – закине вудки і сидить цілий день, чекає, коли клюне. Навіть про уроки забував.Ось раз сидить він на березі, задивився на воду, як вона тече стрімко, і не помітив, що поруч сіла його сестра Джейн.
– Ось ти де, Роберте! Чому втік із дому, не спитавшись? І урок не зробив... Батько розсердився.
– Дуже сьогодні гарний кльов. Бачиш, скільки я риби наловив. Знатна буде юшка!
Заглянула Джейн у відро, де била хвостами спіймана риба, і каже:
– А там ще щось плаває. Не то рибка, не то черв'ячок. Правда, смішний? Тільки дуже маленький – ні в юшку його, ні на сковорідку.
Джейн довго розглядала незнайому істоту: тіло довге, кругле, голівка пласка і хвостом вертить безперестанку.
– Боюся я його. От які злі очі, так і блищать.
– Дурнушка, це ж лише маленька змійка, – сказав Роберт і глянув на небо: – А й справді пора додому! Ох, і буде мені від батька!
Змотав він вудки, взяв відро з рибою, і пішли вони додому. Минули круглий зелений пагорб, підійшли до старого колодязя. Воду з нього давно перестали брати, а хлопці любили кидати туди камінці. Зупинилися брат із сестрою біля колодязя, заглянули в темну глибину. Раптом Роберт сунув у відро руку, вийняв змійку і каже:
– Навіщо нести додому всяку дріб'язок? – Нехай плаває. – І кинув її в темну спокійну воду.
Минув рік, минув другий. Роберту виповнилося п'ятнадцять років. А тут зібрався лорд Лемтон на війну. Став Роберт просити батька, щоб узяв його з собою. Боїться батько, не хоче брати сина. Але все-таки умовив його Роберт, і поїхали вони воювати разом.
– Не повернуться вони додому, – плакала леді Лемтон, – не побачу я більше ні сина, ні чоловіка.
Втішає її Джейн, а в самої сльози так і ллються.
Не повернувся лорд Лемтон, склав голову в кривавій сутичці з турками. І поскакав Роберт додому один, п'ять років не бачив він рідної землі.
Довгим був зворотний шлях, і ось нарешті ступив Роберт на англійський берег. Поскакав далі, поспішає. Ось уже рідні місця; стиснулося в нього серце – скоро обійме матір із сестрою.
Але що це? Поля навколо лежать голі, чорні, замість села – попелище. Не чути ні людського голосу, ні гавкоту собак. Жах обійняв Роберта: раптом і Лемтонський замок згорів? Ні, на щастя, цілий його замок. Під'їхав Роберт ближче – всі вікна та двері щільно зачинені, трава на подвір'ї по пояс стоїть. В'їхав Роберт на подвір'я, парадні двері ледве відчинилися, і з щілини виглянула сестра. Роберт її не відразу впізнав: виросла Джейн і стала гарною дівчиною.
– Ах, Роберте! – вигукнула Джейн і вибігла назустріч. – Нарешті ти повернувся. Врятуй нас, дорогий брате!
– Врятувати? Від кого? Що тут у вас сталося, мила сестро? А матуся де?
– Матуся не виходить із опочивальні. Якщо ти нас не врятуєш, всі ми загинемо. – І Джейн сховала обличчя в долоні.
Обійняв її брат, перестала вона плакати і каже:
– Ходімо на берег, покажу тобі чудовисько, страшнішого за яке немає на світі.
Пішли брат із сестрою стежкою, що вела до річки Уїер. Ось і зелений пагорб, тільки вершина у нього гола, а по схилах борозна біжить, і трава в ній вся як є здерта. Незабаром заблищала на сонці річка.
– Дивись, – махнула рукою Джейн.
Глянув Роберт, куди сестра махнула, і скрикнув від подиву. Посеред річки стирчить із води скеля, і обвиває її чорними кільцями чудовисько, схоже на величезного змія. Ось воно підняло голову, задихало шумно, із пащі полум'я вирвалося.
– Це воно їсти хоче, – прошепотіла Джейн. – Сподіваюся, йому вистачить молока сьогодні. Щодня ми носимо йому молоко від дев'яти корів. Налакається змій молока і нікого не чіпає. А як не знайдеться дев'яти корів – лихо! Повзе він по околицях, випускає із пащі полум'я. Що потрапить на шляху – спалює дотла. Ти бачив, все навколо мертве – і поля, і дерева. Наша земля більше не може нас прогодувати, і багато людей пішли з цих місць. А ті, хто залишився, помирають з голоду.
– Звідки воно взялося? – запитав Роберт.
Джейн подивилася на брата довгим поглядом і каже:
– Це ж змій, Роберте, той самий змій.
– Який змій?
– Пам'ятаєш, ми були маленькі, пішов ти ловити рибу і спіймав чорну змійку. А потім кинув її в старий колодязь.
– Але ж вона була зовсім крихітна, – заперечив він.
– Я ще сказала, які в неї очі злі. А ти відповів: дурниці, це просто маленька змійка. Потім ви поїхали, іду я якось повз колодязь, заглянула в нього, а з темряви на мене хтось злісні очі витріщив. Вдивилася – на дні колодязя великий змій кільцями звився, але я відразу його впізнала, по очах. Потім я часто підходила до цього колодязя. Змій ріс і ріс. Мені було так страшно, але я нікому нічого не говорила. Незабаром стало йому в колодязі тісно. І ось одного разу виліз він звідти і повз назад у річку. З тих пір він і не дає нам спокою.
– Не довго йому залишилося мучити людей! – вигукнув Роберт. – Я виловив його з річки, я його й знищу.
А змій тим часом зісковзнув із скелі в воду і поплив до берега. Виліз на землю і поповз, вигинаючись, до зеленого пагорба, а як доповз до вершини, обвив схили своїм довгим тілом дев'ять разів.
– Як же битися з ним на верхівці пагорба? – розгубився Роберт.
Тут до пагорба підійшли троє сільських хлопців, бліді від страху, і в кожного в руках по важкому відру.
– Бачиш, принесли змієві молоко від дев'яти корів. Повільно поповз змій з пагорба.
– Нехай п'є, тут-то я його і вб'ю, – прошепотів Роберт. Зачекав він, поки змій опустить голову в відро, і, непомітно ступаючи, наблизився до нього. Джейн відійшла далі, боїться пальцем поворухнути. А змій п'є і нічого не помічає. Заніс над ним Роберт свій булатний меч, ударив із усієї сили і розсік навпіл м'яке тіло змія.
– Ах, Роберте! – вигукнула Джейн. – Ти вбив чудовисько!
Але не тут-то було. Із одного змія стало два, і обидві половинки так сильно билися на землі, що Роберт поспішно відбіг убік. Підповзли дві половинки одна до одної, і – о диво! – змій знову цілий-цілесенький. Підняв свою жахливу голову і задихав гарячим полум'ям. Обпалилися волосся на голові у Роберта, і довелося йому відступити ні з чим.
Наступного дня Роберт знову напав на змія. Вичікував, коли той засне, і розрубав його на три частини. Шматки тут же зрослися, і вогнедихаючий змій рушив на сміливця. Відважно бився Роберт із чудовиськом, але довелося і цього разу відступити. Добре, що живим додому повернувся.
– Все марно! – у відчаї вигукнув Роберт. – Розрубай я його хоч на тисячу шматків, вони все одно зростуться. Хто може перемогти таке чудовисько!
– Силою тут не візьмеш, – сказала Джейн. – Треба щось придумати. У селі залишилася одна стара віщунка, на дальньому кінці села живе. Може, вона щось порадить?
Того ж вечора пішов Роберт до старої віщунки. Увійшов до неї в хату і бачить: сидить стара біля вогнища, один чорний кіт на плечі у неї муркоче, другий біля ніг тертиться. Вислухала стара Роберта, довго думала, дивлячись у вогонь, і нарешті каже:
Якщо хочеш нас врятувати,
Треба в річці бій вести.
Сказала ці слова і знову замовкла. З тим Роберт і пішов від неї.
– Як же це в річці вести бій? – запитав Роберт сестру. – Течія така швидка, та й глибоко на середині. Я там і дна не дістану.
– А що, якщо стати на скелю? Допливи до неї, поки змій молоко лакає. А як він повернеться, зіткнися з ним і вбий.
Послухався Роберт сестру. Пішов вранці на берег, а змій лежить посеред річки, ніби нічого не сталося, обвив скелю чорними кільцями. Опівдні розвив кільця і поплив до берега молоко пити, яке біля підніжжя пагорба сільські хлопці залишили.
Стрибнув Роберт у воду і, не гаючи часу, поплив до скелі. Течія швидка, вода холодна, боїться Роберт – не доплисти йому до скелі. Але руки у нього сильні, подолав він течію. Виліз на скелю і чекає з калатаючим серцем повернення змія.
Ось нарешті з'явилося на березі довге чорне тіло – повзе, вигинаючись, до води поспішає. Побачив змій, що скеля зайнята людиною, зупинився. Злісні очі заблищали, із ніздрів полум'я вирвалося. Пірнув він у річку і поплив до скелі. Тут Роберт оголив меча, приготувався вступити з чудовиськом у бій. А змій не хоче на скелю лізти, знай собі кружляє довкола, та так швидко, що не розбереш, де в нього голова, де хвіст.
Висунулася раптом із води вогнедихаюча голова, махнув Роберт мечем, а змій обвив хвостом його ногу і давай тягнути. «Ну, – думає Роберт, – настав мій останній час». Напружився, махнув мечем і відсік змію кінчик хвоста.
Тут-то і зрозумів Роберт, чому стара наказала в річці зі змієм битися. Впав кінчик хвоста в воду, і понесла його течія, не встиг прирости назад.
Злісно засичав змій і кинувся на Роберта, дихаючи полум'ям. А Роберт заніс меча з новою силою і давай рубати чорне тіло змія; відрубає шматок, а течія понесе його, відрубає – знову понесе.
Так і знищив Роберт жахливого змія. Повернулися лемтонці до своїх будинків і зажили без страху. Земля незабаром знову зазеленіла. Тільки на верхівці круглого пагорба так і залишилося голе місце – пам'ять про змію. З того часу і звуть люди пагорб Зміїним. Кажуть, ще років сто тому виднілися борозни – сліди від дев'яти кілець, якими змій цей пагорб обвивав.
Інші казки
