Срібна дудочка Маккрімонса
Ейн Ог Маккрімонс сидів на пагорбі біля свого дому в Борререґі, що на заході острова Скай. Сидів, сидів, аж важко зітхнув, і трава полягла біля його ніг. Уже призначили день, коли в замку Данвеган відбудеться змагання волинщиків, де оберуть найкращого з найкращих, щоб оголосити його спадковим волинщиком Маклеода з роду Маклеодів.Ейн теж грав на волинці, але не дуже вдало, і навіть мріяти не міг про участь у змаганні. Саме тому він і зітхнув. Його зітхання почула фея і співчувала Ейну Огу Маккрімонсу.
Вона підлетіла до нього і запитала, чому він такий сумний. А коли він розповів, чому, вона промовила:
— Я чула, як ти граєш, і вважаю, що зовсім непогано. До того ж ти гарний і подобаєшся мені. Я хочу тобі допомогти.
Ейн добре знав, що феям нічого не коштує перетворити прозору воду джерела на найкраще вино, або виткати з павутини пухнастий шотландський плед, або змусити звичайну тростинову дудочку виконати ніжну колискову.
Отже, Ейн зрозумів, що настала вирішальна хвилина в його житті.
Він щиро подякував феї; залишалося лише чекати, що буде далі. Фея простягнула йому срібну дудочку з круглими дірками для пальців.
— Ось, візьми, — сказала вона Ейну. — Встав її в свою волинку, і варто тобі торкнутися її пальцями, вона слухняно виконає найсолодшу музику. І твоїм синам вона буде підкорятися, як тобі, і синам твоїх синів, і їхнім синам, і так усім наступникам роду Маккрімонсів. Тільки пам’ятай: до цієї срібної дудочки ви повинні ставитися бережно й з любов’ю, бо вона не проста, а чарівна. Якщо трапиться, що хтось із Маккрімонсів образить чи принизить її чимось, ваш рід назавжди втратить свій музичний дар.
Ейн Ог узяв чарівну дудочку і поспішив до Данвегану.
Там уже зібралися всі знамениті волинщики гірської Шотландії. Вони один за одним виконували на своїх волинках ті ж мелодії, що грали їхні батьки й діди. І кожен новий волинщик, здавалося, грає ще вправніше, ніж попередній.
Коли настала черга Ейна Ога, він вставив чарівну дудочку в свою волинку і заграв.
Усі слухали, затамувавши подих. Ніколи ще їм не доводилося чути такого волинщика.
І волинка була чарівна, і музика лилася чарівна.
Сумнівів не залишалося — ось хто гідний бути спадковим волинщиком Маклеода з роду Маклеодів.
Так усі вирішили, і так все й сталося.
Судді, як один, заявили, що ще ніколи не траплялося їм чути такого чарівного музиканта.
З того дня Маккрімонси з острова Скай, покоління за поколінням, залишалися знаменитими волинщиками й композиторами. Вони заснували в рідному Борререґі школу волинщиків, куди з’їжджалися учні з усіх куточків Шотландії та Ірландії.
Курс навчання в цій школі був не короткий: сім років, щоб стати просто волинщиком. Прославитися ж хорошим волинщиком міг лише той, у кого в роду вже змінилося сім поколінь волинщиків.
Минули століття, а Маккрімонси так і залишалися волинщиками у Маклеодів, поки не настав день, який виявився роковим у їхній славній історії.
Глава роду Маклеод повертався з сусіднього острова Расай додому. Місце волинщика було на носі його галери, і займав його один із Маккрімонсів.
День виявився вітряним, і на морі був сильний шторм. Легкий човен кидало вгору й вниз, вгору й вниз на спінені хвилі.
— Зіграй нам, Маккрімонсе, щоб підняти наш дух, — попросив Маклеод.
Маккрімонс торкнувся пальцями срібної дудочки. Однак сильна хитавиця заважала йому грати, пальці то й сповзали, коли галера кидалася туди й сюди.
Буря розігралася не на жарт. Насунула хвиля обдала Маккрімонса з ніг до голови, бризки затуманили йому очі, і він мимоволі взяв кілька фальшивих нот.
Ще жоден волинщик з роду Маккрімонсів не брав фальшивих нот на чарівній волинці!
І ось цей нещасний у гніві кинув свою волинку, забувши зовсім про наказ доброї феї, яка подарувала срібну дудочку Ейну Огу, хоча батько не раз розповідав йому цю історію.
— Ох, ця жалюгідна дудка! — вигукнув він у гнівну мить. — Хіба можна вичавити з неї хоч одну правильну ноту!
Не встиг він це сказати, як уже пошкодував про свої слова. У душі він знав, що вони несправедливі.
Але було вже пізно.
Срібна дудочка вислизнула з його рук і впала за борт у бушуюче зелене море.
Чарівні чари розсипалися.
Ні сам Маккрімонс, ні його син, ні син його сина вже не могли грати на волинці так добре, як раніше. І слава знаменитої школи Маккрімонсів незабаром згасла, а сама школа прийшла в занепад.
Інші казки
- Лінива красуня і її тітоньки
- Диявол і кравець
- Володар із володарів
- Джип і відьма з Уолгрейва
- Крихітка Метті і король
