Черрі із Зеннора
Черрі Прітті жила в Зеннорі разом із батьком і матір’ю, братами та сестрами. Хатина в них була зовсім маленька, а шматок землі такий кам’янистий і незручний, що, скільки вони не трудилися на ній, вродила вона всього-навсього трохи картоплі й трішки зерна. Ще була в них коза, але бідолаха ледве знаходила трави, щоб вгамувати голод, і молока давала — кот наплакав.Годувалися вони рибою та молюсками, яких збирали на прибережних скелях. А хліб їли лише на великі свята.
Незважаючи на таку бідність, всі діти росли міцними та здоровими. Але найкраща була Черрі — гарна, працьовита, швидконога. Бувало, почнуть бігати наперегонки, вона завжди прибігала першою.
Виповнилося Черрі шістнадцять років, і стала вона сумувати. Інші дівчата ходять нарядні, розповідають, як веселилися на ярмарку в сусідньому містечку, а Черрі ще ні разу на ярмарку не була; і хоча матуся все обіцяла їй пошити нову сукню, грошей на неї завжди не вистачало.
Ось і вирішила Черрі покинути батьківський дім і найнятися до когось на службу. Попрощалася з батьком і матір’ю, зав’язала в клунок свої прості речі й, обіцяючи знайти місце ближче до дому, вирушила куди очі дивляться.
Ішла вона, йшла, дійшла до роздоріжжя, сіла на придорожній камінь і гірко заплакала, так їй стало самотньо й сумно. Зовсім уже збиралася повернутися додому, коли раптом, нізвідки — добре одягнений джентльмен.
Дуже здивувалася Черрі: вона й не помітила, як цей джентльмен підійшов до неї. Але ще більше здивувалася, коли він звернувся до неї по імені:
— Доброго ранку, Черрі! Куди путь держиш?
— Шукаю місце служниці, сер.
— Ось як ми вдало зустрілися, Черрі. Мені якраз потрібна помічниця в дім, дівчина працьовита та акуратна. Дружина моя померла, і залишився маленький синок. Якщо ти любиш дітей і вмієш доїти корів, місце — твоє.
Черрі дуже зраділа і погодилася піти з добрим джентльменом. Вона й не згадала, що обіцяла батькові й матусі не йти далеко від рідних місць.
— Ну тоді йдемо, Черрі, — сказав новий господар, і вони пішли. Дорога здалася Черрі зовсім незнайомою. По обидва боки пестріли запашні квіти, плакучі дерева дарували прохолоду, а в одному місці стежку перетинав прозорий струмок. Господар обійняв її однією рукою і переніс на інший берег, так що Черрі навіть ніг не замочила. Поступово стежка ставала все вужчою, темнішою, і Черрі зрозуміла, що вони кудись спускаються. Спочатку Черрі налякалася, але господар узяв її за руку, і їй стало так добре, що вона могла йти за ним хоч на край світу.
Нарешті вони підійшли до високої огорожі. Господар відчинив калітку і ласкаво сказав:
— Заходь, мила Черрі. Ось тут ми й живемо.
Черрі увійшла і зупинилася в здивуванні. Вона й не знала, що бувають такі гарні сади. Навколо пахли яскраві квіти, на гілках дозрівали плоди й ягоди, над головою літали дивовижні птахи, наповнюючи повітря веселим співом. Назустріч їм вибіг маленький хлопчик.
— Тату! Тату! — кричить.
Хлопчик був зовсім маленький, а обличчям — як є недобрий старий. Вискочила звідкись потворна стара і забрала його в дім.
Черрі знову налякалася, але господар заспокоїв її, сказав, що це його свекруха Пруденс: як тільки Черрі звикне, стара відьма поїде звідки приїхала.
Увійшли в дім, у кімнатах було так гарно, що у Черрі трохи полегшало на душі.
Сіли за стіл вечеряти, Черрі спробувала різних страв і зовсім забула про свій страх. Після вечері Пруденс відвела дівчину нагору в кімнату онука, показала їй ліжко і наказала вночі не розплющувати очі, бо, не ровен час, щось привидиться. Заборонила розмовляти з онуком, а вранці наказала встати раніше, відвести хлопчика до джерела, умити його джерельною водою і ще очі протерти зіллям із кришталевого пузирка, що стоїть поруч на великому камені. Наказала потім подоїти корову і напоїти хлопчика парним молоком. Ось і вся робота.
— Тільки дивися, — додала стара, — не чіпай цього зілля до своїх очей, буде тобі погано.
Слухала Черрі стару і дивувалася: мабуть, недарма все це, ховається тут якась таємниця. Ось би її дізнатися. Спробувала Черрі розпитати хлопчика, але він насупився і пообіцяв пожалітися бабці.
Вранці вони пішли до джерела. Умила дівчина господарського сина і протерла йому очі зіллям, як було наказано. Потім подоїла корову і віднесла молоко в дім.
Поснідали, і Пруденс знову взялася за свої повчання: з кухні не виходити, у кімнати не заглядати, замкнені двері не відчиняти, коротше, не лізти туди, куди не слід.
Наступного дня Робін, так звали господаря, покликав Черрі — нехай іде в сад, допоможе йому. Зраділа Черрі — хоч ненадовго позбутися докучливої старухи. Закінчили вони роботу, господар, задоволений її стараннями, поцілував дівчину, і Черрі всім серцем полюбила його.
Через кілька днів кликнула старуха Черрі і повела її довгим темним коридором. Ішли вони, йшли і уперлися в замкнені двері. Наказала старуха дівчині зняти черевики, відчинила двері, відкрила створки, і увійшли вони у велику залу, підлога в якій була наче скляна. Оглянулася Черрі, а зала повна кам’яних статуй — панів і пані.
Черрі від страху слова не могла вимовити. Старуха хрипко засміялася, дала дівчині невелику шкатулку і наказала з усіх сил терти. Стала Черрі терти, а старуха стоїть поруч і велить терти все сильніше. Втомилася Черрі і впустила шкатулку на підлогу. Роздався такий страшний, неземний дзвін, що бідолашна дівчина знепритомніла.
Почув господар шум, увірвався в залу. Побачив, у чому справа, сильно розсердився на старуху і наказав їй негайно йти з його дому. Потім підняв Черрі на руки, відніс на кухню, побризкав на неї водою, і вона одразу прийшла до тями.
Пішла старуха кудись, і хоча Черрі стала повноправною господинею в домі, щастя їй від цього не прибавилося. Робін був завжди добрий і привітний, але замкнені кімнати не давали їй спокою. Зачинявся він у залі з кам’яними людьми, і звідти лунали веселий сміх і голосні розмови. У домі було стільки таємничого — Черрі просто горіла від цікавості.
Щоранку вона протирала господарському синові очі зіллям із кришталевого пузирка. Вони починали чарівно блищати, і Черрі здавалося, що хлопчик бачить у саду щось їй невидиме. От одного разу не втрималася Черрі і плеснула зіллям собі в очі.
У ту ж мить все навколо спалахнуло осліплюючим світлом, очі ніби обпалило вогнем. Налякалася Черрі, нахилилася над джерелом, щоб зачерпнути холодної води, і бачить: бігають на дні крихітні чоловічки, а серед них такий же крихітний її господар. Підняла Черрі голову, оглянулася навколо: що це? Весь сад кишить маленькими ельфами: одні визирають із бутонів, інші гойдаються на гілках, треті бігають наперегонки по зелених галявинах.
Ввечері Робін повернувся додому, високий і статний, як завжди. Пообідавши, він пішов у залу до кам’яних людей, і Черрі могла присягнути, що чує звідти прекрасну музику. Підійшла вона тихенько до замкнених дверей і заглянула у щілину. Робін стояв серед прекрасних пані. Одна була одягнена як королева. Господар підійшов до неї і поцілував. Бідолашна Черрі ледве не померла від горя. Кинулася вона до своєї кімнати, впала на ліжко і залилася сльозами.
Наступного дня Робін знову покликав її в сад — у саду завжди роботи хоча віддай. Коли Черрі підійшла до господаря, він посміхнувся і поцілував її. Не втрималася Черрі.
— Цілуй своїх ельфів! — вигукнула вона. Сумно подивився на неї Робін.
— Мила Черрі, — сказав він, — навіщо ти порушила заборону? Навіщо плеснула собі в очі чарівне зілля? Завтра ти назавжди покинеш мій дім і повернешся до батька й матері.
Вранці він розбудив її до світанку і наказав збиратися. Подарував їй сукні та інші подарунки і дав багато грошей.
Зв’язала Черрі свої речі, а серце в неї розривалося.
Вийшли за калітку. Робін ніс в одній руці її клунок, в іншій — ліхтар. Зворотний шлях здався Черрі таким довгим. Вони йшли темними стежками через густий, темний ліс і все вгору, вгору. Нарешті стежка привела їх на рівне місце, і Черрі впізнала знайоме роздоріжжя.
Робін був таким же сумним, як і Черрі; поцілував її на прощання; очі Черрі застили сльозами, і вона не помітила, як він пішов. Зник так само тихо й таємничо, як з’явився тут рік тому. Довго сиділа Черрі на придорожньому камені й плакала. Потім встала і повільно, понуро поплелася додому в Зеннор.
Мати з батьком давно вже оплакали її, думаючи, що доньки немає в живих. Вона розповіла їм свою дивну історію, і вони спочатку не повірили їй. Потім, звичайно, повірили, але Черрі з того часу сильно змінилася. Сусіди казали, що вона з’їхала з розуму. Кожної місячної ночі виходила вона до роздоріжжя і довго блукала там, чекаючи Робіна, але він так і не прийшов за нею.
Інші казки
