Чому вовки дзвіночка бояться
Служила у станового лисиця і службу свою старанно виконувала. Правда, невідомо, ким і як вона служила, — може, курей йому до обіду постачала, або ще щось.Одного разу становий каже лисиці:
— Проси в мене чого хочеш за свою службу. Що ні попросиш — усе тобі дам!
Думала, думала лисиця, чого б попросити, і надумала.
— Дайте мені, — каже, — свій дзвіночок, щоб, коли я де пройду, усі мене боялися, як самого пана станового.
Становий погодився. Ддав їй свій дзвіночок та й каже:
— Диви ж, не загуби його! А загубиш чи віддаси кому, я з тебе шкуру здеру!
Побожилася лисиця, що нікому не віддасть і не загубить, і пішла собі гуляти по білому світу. Хто тільки не почує дзвіночок — усі лякаються і дають лисиці все, що вона не скаже.
Провідав вовк про те, що лисиця здобула собі у станового дзвіночок і що кожен її боїться і дає їй усе, чого вона тільки не побажає.
Ось приходить він до лисиці й просить хоч на годинку цей дзвіночок. Не хотіла лисиця давати, та вже дуже вовк став її благати.
— Ну вже добре, куме, — погодилася лисиця, — на, бери, якщо загубиш, заплачеш тоді. Становий-то за цей дзвіночок з нас обох шкуру здеру!
Узяв вовк дзвіночок, та й побіг швидше роздобути собі чогось. Прибіг він у поле до пастухів.
— Мене, — каже, — становий прислав, щоб ви йому дали найкращого барана, а не дасте, так він сам зараз приїде і вас у холодну посадить!
Не повірили йому пастухи і давай його бити. Натравили на нього собак, били, били і дзвіночок відібрали. Пропав дзвіночок.
Заплакав вовк, пішов до лисиці й розповідає їй, так, мовляв, і так.
Заплакала і лисиця, та що вже тут поробиш? Згадуй, як звали дзвіночок станового.
З того часу, як тільки вовк почує дзвіночок, думає, що це становий їде його шукати. І, ледве живий від страху, біжить куди очі дивляться.
Інші казки
