Чорт-злодій
Поїхав дід орати поле. І взяв із собою на обід коржик. Поклав коржик на віз, а сам оре.Орав, орав, стомився, пішов до воза — коржиком підкріпитися.
Приходить, а тут у нього з-під носа схопив чорт коржик і побіг у болото.
Розлютився дід на чорта — і з батогом за ним. Підбіг до болота, глядь — чорт у прірву провалився. Дід згаряча теж туди — бултых!
Потрапив на дно прірви, глядь — а там великий палац і повно в ньому чортів.
Став дід придивлятися, хто з чортів вкрав у нього коржик. Та хіба впізнаєш: адже всі чорти однієї шерсті.
— Хто у вас тут старший? — питає дід у чортів.
— Та он, — кажуть, — за столом сидить. Дід підійшов до нього.
— Так і так, — розповідає про свою образу, — твій чорт украв у мене коржик. А в мене іншого нема. Накажи повернути.
Старший каже:
— Шукай у молодих: старі цим займатися не стануть.
Підійшов дід до купи молодих чортенят:
— А ну, розкривайте роти! Розкрили роти чортенята. Подивився дід і побачив у одного з них у роті недоїдений коржик.
— Ось він, мій коржик! — каже дід старшому.
Топнув старший на чортеня:
— Ти нащо в діда коржик украв? Дід — чоловік бідний, а ти в нього крадеш. Якщо так, то забирай його, діде, до себе, нехай він відслужить тобі за твій збиток.
Подряпав дід потилицю:
— Куди мені його брати? Мені й самому їсти нема чого. Та й роботи для нього нема.
— Нічого, — каже старший, — він сам собі роботу знайде.
Погодився дід і взяв молодого чорта. «Може, — думає, — хоч у ліс за дровами коли поїде».
Привів його додому. Дістали вони з бабою жменю жита.
Чорт каже:
— Давайте я молотитиму.
— Та нам і самим таку дрібницю змолотити не важко.
— Ні, — заупрямився чорт, — дайте мені молотити...
Віддали йому жито. Почав чорт молотити. Баба вже й хліб замісила, а в жорнах борошна повно. Стали дід із бабою сипати борошно в засік. Повний засік насипали...
Хвалить дід чорта:
— Ось це робітник!
Поїхав дід із чортом поле орати. Чорт каже дідові:
— Запряжи мене в плуг замість коня. Запряг дід чорта в плуг. Повернувся той туди-сюди і все поле зорав.
— Що тепер будемо робити? — питає чорт у діда.
— Землі у мене більше немає, — каже дід.
— Так давай візьмемо у пана ізполу ляду: вирубаємо та посіємо пшеницю.
Ну, так і зробили. Чорт за день всю ляду вирубав, викорчував, зорав і пшеницю посіяв.
Гарна виросла пшениця. Зжав чорт пшеницю, зв’язав її в снопи, склав у копиці, і почали ділити: панові половину — за землю, а дідові половину — за зерно та за роботу.
Каже чорт дідові:
— Умовляйся з паном так: йому віз, а нам охапку.
Дід так і сказав панові. Жадібний пан думає:
«Це добре: віз — не охапка. Обману я діда!»
Навантажив дід панові віз пшениці.
— Тепер забирай свою охапку, — каже пан дідові.
— Та нехай мій помічник забере — я вже старий, не донести мені.
— Ну, нехай помічник бере.
Закрутився чорт по полю, зібрав усі снопи в купу, згріб їх і додому потягнув. Пан тільки очима клапоче...
Дома дихнув чорт на пшеницю — вона вся й обмолотилася. Наповнив дід повні засіки зерном.
— А тепер, — каже чорт дідові, — давай коня, я за дровами поїду.
Запряг дід коня. Чорт сів і поїхав. У лісі без сокири й пилки вирвав він із коренями найтовстіші дерева, навантажив віз аж до неба, сам зверху сів і цмокнув на коня. Конячка фуркнув і помчав, не розбираючи шляху, — по цілині, по кущах, по бурелому.
Їде на четверику пан дорогою. Задивився на диво: такий кволий конячка, а везе віз дров, навантажений аж до самого неба! А його четверик ледве пусту колісницю тягне.
— Гей, — кричить пан візнику, — давай мінятися: забирай мій четверик, а мені віддай свого.
— Давай.
Віддав чорт панові свою клячу, взяв у нього четверик — тільки його й бачили. Приїжджає додому:
— Приймай, діде, коней!
У діда від подиву й люлька з рота випала.
— Де ти їх узяв?
— Обміняв на твого конячку!
— Та в мене ж для них і сіна-то нема...
— Нічого, буде сіно.
Стрибнув чорт з воза, обернувся батраком і пішов до пана.
— А чи нема у вас, пане, якоїсь робітнички? — питає чорт-батрак.
— Є, — каже пан: — он повний овін жита необмолоченого.
Пішов чорт до овіна. Розклав усі снопи на току, а потім як дихнув, все враз і обмолотилося: лежить солома окремо, зерно окремо, полова окремо.
Подивився пан — чисто обмолочено!
— Що ж тобі заплатити за таку роботу?
— Та нічого. Дайте, якщо не шкода, сіна охапку. Зрадів пан, що попався такий дешевий робітник.
— Он, — каже, — стіг біля річки стоїть. Набери собі там охапку сіна.
Пішов чорт, обмотав стіг мотузками і потягнув. Побачив його прикажчик. Прибіг до пана:
— Ох, паночку, ви сказали молотареві взяти сіна охапку, а він цілий стіг потягнув.
— Ось шахрай! — розлютився пан. — Випусти на нього биків, нехай його поб’ють!
Випустили биків, а чорт їх за роги — і закинув на стіг.
— Ох, ох! — кричить пан. — Натрави на нього кабанів, нехай його покусають!
Випустили кабанів. А чорт і їх за вуха — та на стіг.
І притягнув усе дідові.
Відслужив чорт рік і каже дідові:
— Ну, діду, може, я тобі за коржик уже відпрацював?
— Та ще як! — сміється дід.
— Так відправ мене додому.
— Іди собі, хіба я тебе тримаю?
Махнув чорт хвостом і помчав у своє болото.
Інші казки
