Лев і вовк

Ходив по лугу кінь.

Іде лев.
— Іди за мною! — наказав лев.

— А чого я піду? — питає кінь.

— Як ти смієш так розмовляти зі мною? — грізно крикнув лев. — Хіба ти не знаєш, хто я? Я — звір над звірами. Я голодний і хочу тебе з'їсти.

— Е, — каже кінь, — не теперішні часи, щоб хто кого нагне, той того й наб'є.

— Ти смієш думати, що я слабший за тебе?

— Я в цьому впевнений, — каже кінь.

— Давай мірятися силою. Лежав на лугу камінь.

— Іди сюди, — каже кінь. Підійшли до каменю.

— Ти можеш вдарити по цьому каменю так, щоб з нього іскри посипалися?

Як дряпнув лев лапою по каменю — пазурі поламав.

— Ех, леве, леве! А ще називаєш себе звірем над звірами. Дивись, як я вдарю.

У коня на ногах були сталеві підкови. Вдарив кінь копитом по каменю — іскри так і злетіли.

Злякався лев, кинувся він назад у ліс. Біжить, озирається.

— Куди біжиш, леве? — питає його вовк.

Розповів лев вовкові, якого страшного звіра він зустрів.

— І ти його злякався? — питає вовк. — Ех, потрапи він мені, я би швидко з ним упорався. Тільки покажи мені його.

Узяв лев вовка у передні лапи, сам на задні став.

— Дивись!

Левові здалося, що він легко вовка тримає, а в того кістки хрустнули, і дух вилетів.

— Ну що, бачиш? Нічого не відповідає вовк.

— Чого ж ти мовчиш?

Опустив лев вовка на землю, бачить — не дихає вовк.

— Ех ти, хвалько: тільки побачив його, і то вже зомлів. А я з ним силою мірявся!

Кинув лев вовка, а сам далі побіг. Fairy girl